Basic HTML Version
Довкола храму
—
явори,
Шумує клечання зелене.
Тим часом ген із-за гори
Печерська лавра йде на мене.
Видіння незвичайне те
Вражає ясністю, огромом
—
І наближається, й росте,
І висне золотом, як громом.
А я радію, бо мене
Від краю рідного відтято.
Приходь, видіння неземне,
—
Даруй мені жадане свято!..
Мо', й справді б радісно було,
Якби і лавра, і Софія
Прийшли під ангельське крило
—
Не під кігтисту лапу Змія.
Поглянь: на бані золотій
З'явився дядечко під хмелем.
Та я вже знав: це він, це Змій,
—
Хоча й при галстуху,
З портфелем.
Такий, неначе сват чи брат,
Що звик до посмішок привітних;
Немов проноза-бюрократ,
Який вернувся з дач лімітних.
Чи, може, офіцер, який
Частіше ходить без мундира.
Він з вами ніжний і м'який
—
Людина симпатична й щира.
Та це у вимірі однім.
А в іншому...
Якщо зумієм,
В той інший вимір перейдім
—
/
там запахне справжнім Змієм.
Той вимір можна віднайти
Не десь ув огненній геєнні,
А там, де вишки і дроти,
І безневинно убієнні...