Basic HTML Version
головних ролей, мав бистре око при постановці народних сцен та
битв, а також мистецько відтворив любовні спалахи, що не чужі
серцю навіть найбільшого богатиря.
З боку мистецького і теж із користи для відродження краю цей
фільм має велике значення.
Головні ролі грали артисти: Теодор Піштєк і Оля Аугустова,
Світляну грала Броніслава Лівія, а володаря-Лаборця — Карел
Фіяла. Символом жорстокости й поневолення є мітична невмируща
особа Золтана, яку грав Отто Заградка. Кожний раз, коли на руці
Золтана пишався чарівний перстень, — то це було „знамення Каїна
для всього народу". Інші ролі виконували: Карел Ламач, Гуґо
Свобода, Ян Венцеславс, і українці — А. Садовський та Микола
Певний, артисти з театральної групи Миколи Садовського, що
створювали досконалу гармонію з цілістю. Сценаріо фільму
виконали: Карел Фіґдор і Василь Пачовський, відомий український
поет та автор багатьох книг, в тому і „Історій Подкарпатської
Руси" (Подано скорочено за „Дружньо вперед", місячник, видання
„Культурного Союзу українських трудящих", Пряшів, ч. 1, січень
1988, за перекладом Лариси Мольнар із словацького часопису
„Словенска політіка" з 13-го грудня 1923 року).
В тому самому числі під тією ж назвою подав відомий
дослідник старовини Пряшівщини Михайло Мольнар дальші
цікаві інформації про фільм. Фінансування фільму після Першої
світової війни перебрав на себе Подкарпатський банк в Ужгороді,
інвестиції якого виносили 700.000 чеських корон. Фільм був
зроблений на празькій виноградській кінофабриці ,АБ'. Екстерієри
знімалися в околицях замку Кокаржін град.
Із наведеної статті в "Словенска політіка" довідуємось, що
фільм користався великим успіхом у закарпатських та словацьких
переселенців у Америці, де його висвітлювано протягом майже
цілого року. Прем'єра фільму відбулася в Празі в кінотеатрі
„Ґвєзда" 9-го листопада 1922 року.
Минуло 67 років, як фільм висвітлювався в Празі, і дальша його
доля невідома. В 1927-28 роках я був урядовцем Подкарпатського
банку в Ужгороді, де завідуючий архівом банку говорив, що в архіві
є копія фільму „Корятович". Пізніше Подкарпатський банк
перебрав Банк Чехо-Словацьких Леґіонарів у Празі, евакуований у
1938 році до Хусту. Дальша доля архіву банку мені не відома.
Після мого приїзду до Америки, відвідав я кількома наворота-
ми першого губернатора Подкарпатської Руси д-ра Григорія
Жатковича, з яким мав розмови про минулу й сучасну долю нашого
краю. Він розпитував про фільм „Корятович", як теж про копію
Дзвону Свободи Філядельфії, яку він привіз з собою до Ужгороду в
березні 1919. Копія Дзвону Свободи перебувала між двома
155