Basic HTML Version
НА ПОРОЗІ НОВИХ ПРОБ
І ЗАВДАНЬ
Сорок років тому, у 35-ті роковини
УНСоюзу, його тодішній головний се
кретар, згадуючи небезпеку для рос
ту установи з приводу нового іміґра-
ційного закону, що дуже обмежив
іміграцію, писав:
„Наплив нових людей нашого на
роду зі старого краю, що становив,
так би сказати, наплив свіжої крови
у живчики нашої організації, перес
тав зростати, і перед нами стає нове
питання, трудніше від тих, які нам
досі приходилося розв'язувати".
Наскільки ці слова актуальні сьо
годні, як були тоді, рівно сорок років
тому! Адже тридцять років Україна
відгороджена залізними воротами від
вільного світу, зокрема від еміграції
на Захід. А кругло двадцять років то
му перервалося групове переселення
українських втікачів з-поза меж Ук
раїни до ЗСА і Канади. І ще ніколи
за ввесь час української еміграції,
не тільки історії УНСоюзу, наше від-
городження від українського матери
ка не було таке комплектне, як тепер,
і не тривало так довго. Це повне
здержання іміграції до цього краю
швидко змінює всю структуру нашої
заморської громади, в цім теж УНСо
юзу і ставить перед нами, не тільки
нашими попередниками з-перед соро
ка років, незвичайно трудне завдан
ня.
До того з нашим радісним і пере
можним 75-річчям ми наблизилися
до іншого, менше радісного ювілею:
20-річчя нової іміграції, яка влила до
членської гущі УНСоюзу яких 40 чи
більше відсотків його сьогоднішнього
членства. А що вона залюбки забез
печувалася двадцятирічними грамо
тами, то й до наших воріт стукає ще
одно грізне питання, як перемогти
цю нову кризу, яка забираз нам що
року приблизно чотири тисячі чле
нів із дозрілими грамотами забезпе
чення? Здержання допливу нових
земляків, а з ними й членів УНСою
зу, та загроза масового відходу чле
нів із дозрілими грамотами є найсер
йознішою проблемою нашого часу і
водночас найтруднішою до розв'язан
ня від часу кризи, яка навістила У-
НСоюз в часі великої реформи забез-
печеневої системи в далекому від нас
1914 році.
Немає сумніву, що українська гро
мада ще далеко не забезпечена, ні у
своїх, ні в чужих установах, в дос
татнім розмірі. Навпаки, є публічною
тайною, що велика більшість україн
ців в Америці взагалі не забезпечена
у своїх установах, а чимало з них
взагалі не користають з
житьової
асекурації, хоч вона здавна
стала
річчю першої потреби для пересічно
го американця. Отож ще надовго по
винно вистачити резервуару наших
земляків для поповнення убутків У-
НСоюзу. Але водночас є теж відомим
прикрий факт відчуження
значної
частини старшого покоління від ук
раїнської громади, а відчуження мо
лоді розростається до загрозливих
розмірів.
Не під силу ніякій установі, на
віть величини та активности УНСою
зу, самій змагатися і перебороти цю
страшну недугу кожної еміґрації. Бо
ротьба з нею — завдання всієї сус
пільносте, її світських та церковних
установ. Тому в 75-річчя батька орга
нізованого життя нашої спільноти на
цім континенті слід нашій суспільнос
ті усвідомити вагу цієї проблеми і
спільними силами взятися її розв'я
зувати. А одним з найбільш доціль
них засобів успіху є масова приналеж
ність української молоді до своїх ор
ганізацій, в цім у першу чергу таких
традиційних і активних, як УНСоюз.
У п'ятидесятиріччя УНСоюзу його
тодішній головний предсідник писав,
що УНСоюз „зростав завжди серед
великих труднощів і минулі 50 роки
навчили нас, що ми здібні перемага
ти найбільші перешкоди
власними
силами і власним розумом". У наш
75-річний ювілей, двадцять п'ять ро
ків пізніше, слова покійного Миколи
Мурашка більш ніж коли на потребу.
68