Basic HTML Version
го м о л о д о го покол і ння, д о п ом і г нам в н ашому тут жи т тю прис тосув а
ти до нових ф о рм і змі нених об с т а вин т еж і ті б л а г о р о д ні укра ї нс ькі
і деали, я кими тепер жи в емо. А в і римо, що це вийде т і льки на д о б ро
в і льної Америки і тої поне вол еної Укра ї ни, за яку з а бу ти не може нам
д о з в о л и ти вже сама з вич айна людян і с т ь. Д е х то з мо л о ді дума є , що ста
ре покол і ння д е ч о го п о т р і б н о го не з р о б и л о, бо н а д то „ п о л і т и к у в а л о"
і ч е р ез пол і тику свої сили р о з б и в а л о, з ам і сць д ума ти про такі важні
д л я д р у г о го покол і ння справи, як от д о б ру школу, шк і льні п і дручники,
ан ґ л і йс ько - укра ї нс ький д о б р ий словар, б і л ьшу е коном і чно -ф і нанс ову
к о о п е р а ц ію і т. п. А найг і рше, к аже мо л о д ь, що з тої „ п о л і т и к и" ма ло
хісна, бо вся та акц ія ма ло п омо г ла і т ій Укра їні, з а д ля якої „пол і тику»
в а ло с ь ". Зна чит ь, що в л а с т иво не т ак л и хо в тому, що с т аре покол і ння
пол і тикув а ло, але що та пол і тика була не добра . . . З а к ид цей має д е що
слушнос ти. Спр а в е длива в і дпов і дь на це повиннаб одначе н а г а д а ти
р о з мо ву Линколна з т ою ж і нкою, що то п р и йшла д о нь о го про с и ти
помилув ання за свого чолов і к а, що йо го во єнний суд з а с удив на смерть
за з раду. Линк о лн з ачав вичис л я ти й о го провини, а жі нка в плач.
Линк олн змяк і к аже , що нав і ть я кби він хот ів помил у в а т и, то му
сів би з на ти що сь д о б р о го про т о го чолов і к а. Тому з а п и т а в: „А я кий
ж еж він ч о л о в і к? Пр а ц ь о в и т и й? Дб а є , що б о д я г ти і в их о в а ти д і т и ? "
На те жі нка: „Ще як д б а є , д о в г ими р о к ами не до ї д а в, не д о с ип л я в,
а чорно пр а цюв ав і в с ь о го собі в і дмовл я в, що б т і льки хату набути,
д і тей по людс ь ки в б р а ти та я кийсь цент в і д л ожи ти д л я них на осв і ту".
„Так щ ож є в нім з л о г о ? " , пи т ає Линколн, „ т аж йо го з а с удив суд
за з р а ду !"
„Н і ч о г о ", в і дпов і д ає жінка, „він д о б р ий і чесний чолов і к, а н і який
з р а дник! А свій край т ак люби т ь, що з а нь о го в і ддав би д ушу к ожн ої
хвилини, але ці ла б і да з ним, що має д уже дурну г о л о ву д о пол і тики,
а д уже люби ть нею з а йма т и с ь ".
„Та як іно т і льки з ним лих а ", к аже Линколн, „ то вже п о п р о б у є мо
йому в р а т у в а ти жи т т я " .
Та с т арими вже нема чо го нам д уже жу ри т и с ь. З а те т епер с т о я ть т ак
справи, що в х од я чи в дру ге п і вс тол і т тя, в ажн іше є те, яку „ п о л і т и к у"
по в е де мо л о да Генераці я, куди с пр ямує ц і ле укра ї нс ьке ж и т т я в Аме ри
ці, та яких вида с ть л і дер і в. На р а з і , бе ручи п ід ува гу, що м о л о де по к о
ління уже числом п е р е в ажа є, воно в и д а ло л і дер ів р о з м і рно ма л о . Ч о м у?
На те можна з найти частинну в і дпо в і дь у т ому, як п о я с н яє Овен Д .
Янґ
(Ov en D. Young) ту обс т авину, що на 100 аме рик анс ь ких бизне смен ів
99 н і коли не с т ають про в і дник ами.
Янґ каже, що це тому, що вони неохотні з а п л а т и ти
ту
ціну, я кої
в има г ає в і дпов і дальн і с т ь. А та ціна це : Важка, в ич е рпуюча людину
бе зна с т анна праця . .. Ві два га р іша ти, не у с т упа ти низот і . .. Че снот а, що
себе не ду ри т ь, а т і льки бичує . .. Ві дчуття, що шл я х, по я к ому с тупає
пров і дник, тернем стелений. .. Що тод і , як роб і тник, що п р а цює в ід д е -
в я т ої г одини р ано д о пя т ої пополудн і, іде на в і дпочинок, ти з а л иша-