Про Карпатську Україну 1938-1939 років видано десятки книжок, сотні наукових статей та все ж таки ця тема далеко не вичерпана. Нещодавно в мої руки потрапили спогади 99-річного Юрія Шанти „Бились хлопці Хустові на славу” про участь в обороні Карпатської України у березні 1939 року перед мадярською окупацією.
Ю. Шанта народився 29 січня 1918 року у селі Люта Великоберезнянського округу. Після закінчення школи поступив у Мукачівську державну торговельну академію, яку закінчив 1938 року і став бухгальтером Підкарпатського банку в Ужгороді. Після окупації Ужгорода мадярами 2 листопада 1938 року Ю. Шанта повернувся у рідне село, де з Миколою Виноградським (Вайнберґером) – колишнім офіцером Чехословацької армії, вів пропаґанду за „Карпатську Січ“‚ працював в уряді опіки над пошкодженими війною, а на початку 1939 року став членом Організації народної оборони „Карпатська Січ“.
15-18 березня 1939 року він брав участь в обороні Хусту‚ потрапив у мадярський полон, з якого йому щасливим випадком вдалося вирватися. Влітку 1939 року еміґрував спочатку у Словаччину, згодом до табору для біженців у Австрії, звідти у Берлін‚ де вступив до Вищої економічної школи, яку успішно закінчив влітку 1944 року. Восени того ж року переселився у місто Усті-над-Лабем в Судетах, де дістав роботу бухгальтера, а звідти 1945 року переїхав у Прагу.
Після комуністичного путчу в Чехословаччині у жовтні 1950 року перейшов в американську зону Німеччини, де його інтернували у таборі для біженців. Звідти він влітку 1951 року виїхав у Канаду, яка стала його другою батьківщиною.
У Канаді Ю. Шанта оселився спочатку у Монреалі, а опісля у Торонто, одружився з Лесею Бризгун, дочкою українських лікарів. З перших же днів він залучився до роботи Братства „Карпатська Січ“ та Українського Національного Об’єднання. У Канаді здобув ступінь маґістра славістики, а від 1983 року почав збирати матеріяли про Карпатську Україну‚ опублікував кілька статей та книгу‚ адресовану широкій українській громадськості.
Книга Ю. Шанти відкривається розділом про історію Закарпаття від найдавніших часів до Першої світової війни. Провідником відродження першої половини ХХ ст. Ю. Шанта вважає о. Авґустина Волошина, якому у праці присвячено окремий розділ. Чимало уваги автор приділив конфліктові між генералом Левом Прхалом – командиром Чехословацьких військ у Карпатській Україні та міністром в уряді Карпатської України, призначеного празьким урядом без згоди прем’єра А. Волошина та його уряду. Це незаконне призначення викликало масові протести по цілому Закарпатті.
Як і слід було очікувати‚ найбільше уваги автор присвятив героїчним боям невеличкої групи „Карпатської Січі“ з реґулярним військом Мадярської армії, озброєним артилерією, танками та літаками. Ці бої затримали наступ угорської армії на Хуст і дозволили урядові Карпатської України провести дводенне засідання її сейму (парляменту), який 15 березня 1939 року згідно з міжнародним правом проголосив незалежність Карпатської України.
У центрі уваги автора став детальний опис боїв на Красному Полі. Опис починається із Пластового з’їзду у Хусті у січні 1939 року, на якому вперше було висунуто ідею заснування „Карпатської Січі“. Автор вступив у ряди „Карпатської Січі“ вранці 15 березня 1939 року у Севлюші (Виноградові) разом з групою семінаристів і вже наступного дня на Красному Полі увійшов до третьої чоти січовиків під керівництвом кошового Михайла Козичаря із завданням ліквідувати групи мадярських терористів в околиці Красного Поля. Дві інші чоти січовиків на Красному Полі вступили у нерівний бій з наступаючою Мадярською армією і майже усі полягли героїчною смертю, або потрапили в полон і були на місці розстріляні.
Чота, в якій був Ю. Шанта‚ врятувалася відступом у Хуст. Уряд Карпатської України разом з новообраним президентом А. Волошином та центральними установами еміґрував у Румунію, а звідти – в Юґославію, яка дала біженцям політичний притулок.
Залишки „Карпатської Січі“ (також автор книги) разом з великою групою цивільних осіб подалися із Великого Бичкова на румунський бік вбрід через крижану воду річки Тиси. В румунському селі їх прикордонники роззброїли і усіх 273 осіб експортували через міст на закарпатський бік Тиси й передали в полон Мадярській армії. Полонених піддали жорстоким тортурам. Було вбито інженера Миколи Литвицького та учителя Дмитра Остапчука. Знущання і тортури переживали січовики у в’язницях Варюлопоша, Кривої та інших.
Окремий розділ автор присвятив мученицькій смерті А. Волошина у московській тюрмі.
Там же подано поіменний (далеко не повний) список „славних лицарів, що мужньо і гордо життя своє віддали в обороні Карпатської України”.
Ю. Шанта далекий від того, аби в кривдах‚ нанесених населенню Карпатської України майже 70 років тому‚ звинувачувати мадярів, поляків, чехів та інші народи. Це була вина тодішніх керівників тих народів та країн.
В кінці своєї праці Ю. Шанта пише: „Українці не забувають про кривди‚ нанесені в минулому землякам, але дивляться вперед на майбутнє. Болюче минуле не сміє стати перешкодою для нав’язування обопільно корисних стосунків у майбутньому на взаємно вигідних засадах міжнародного рівня”.
Дудінце‚ Словаччина
Проф. Микола Мушинка – д-р філологічних наук, закордонний член Національної Академії Наук України.