Сміття хатнє і не тільки…

Вже ось майже рік у Львові триває гнітюча сміттєва драма: наприкінці травня 2016 року загорілося головне львівське сміттєзвалище біля села Грибовичі. І горіло‚ як багато хто вважає‚ не так‚ як належиться сміттю – не тліло й диміло‚ а відразу почалося з інтенсивного полум’я. 12 пожежних авт гасили вогонь протягом трьох днів і ночей‚ не обійшлося без непоправної біди – у висліді зсуву сміття загинуло четверо людей. На початку червня Грибовичівське сміттєзвалище загорілося знову. До гасіння залучили 300 осіб‚ 48 пожежних авт‚ десятки одиниць іншої техніки‚ два спеціяльні літаки скинули на вогонь 500 тонн води.

Вичерпне слово експертів

7 лютого директор Національного інституту стратегічних досліджень‚ академік Національної Академії Наук України Володимир Горбулін презентував в Українському національному інформаційному аґентстві колективну‚ написану кількома десятками учених‚ 495-сторінкову монографію „Світова гібридна війна: український фронт“. Перш ніж з’ясовувати преважливий зміст цієї праці‚ подамо для наших читатів коротеньку біографічну довідку про людину‚ під чиїм провідництвом група найавторитетніших українських експертів комплексно вивчає реалії‚ в яких нині перебувають Україна‚ Росія‚ Европа і світ. А також – що може статися завтра‚ післязавтра. Інженер за фахом‚ один з головних авторів проєкту стратегічних ракетних систем і космічних кораблів‚ В. Горбулін з відновленням української незалежної держави у 1991 році став у лави її найпослідовніших‚ найпринциповіших будівничих.

Що сказав Дональд Трамп американським військовим?

Президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп починає формувати власну зовнішньополітичну лінію. У виступі 6 лютого перед командуванням і персоналом бази Військово-повітряних сил США Макділ у штаті Фльорида Д. Трамп висловив три важливі, варті серйозної уваги тези:

„Ми зробимо значні фінансові інвестиції у Збройні Сили Сполучених Штатів і покажемо усьому світові, що Америка підтримує тих, хто стоїть на захисті свободи“. „Ми твердо підтримуємо НАТО. Ми лише просимо, щоб усі члени НАТО у повній мірі робили свої внески в Альянс, чого багато з них не роблять.

Однобока „справедливість“

Українсько-польське взаєморозуміння‚ таке зворушливо щире і самоочевидне в гарячі дні української революційної зими 2013-2014 років‚ на жаль‚ довго не втрималося на тій моральній висоті‚ котра відкривала для обидвох сторін знамениту перспективу проевропейської єдности між обома державами та обома народами. Не втрималася з польської вини. Прихід до влади партії „Право і справедливість“‚ якоюсь мірою нібито виправданий з огляду на національно індиферентну‚ а точніше – надміру космополітичну‚ отже‚ й антипольську‚ бюрократію Европейського Союзу‚ розвернув Польщу все ж занадто вправо. Цей різкий скрут загрожує передусім їй самій – реаґуючи на перегини европейського лібералізму‚ Польща наближається до ситуації‚ коли з „брудною водою вихлюпують і дитину“ – тобто може позбутися тих незаперечних переваг‚ що їх надає демократія і відкритість европейських суспільств. Для об’єднаної Европи внутрішні польські політичні зиґзаґи не становлять великої небезпеки.

Культура – наш другий фронт

В останні два роки‚ може‚ вперше за всю чвертьвікову історію української незалежности‚ наша культура заговорила власним голосом – як чинник національного самоствердження України. Культурна політика в наших умовах ведення війни (яку вперто називають АТО, гібридною та іншою маячнею) – це те ж саме волонтерство. Жертовне й відповідальне, з ризиком будь-якої миті втратити все, натомість одержати безліч проблем. Останнім часом з уст провладних політиків можна почути тезу про те, що добровольці нині вже не потрібні, що вони вже свою місію виконали. Культурна політика – річ в нашій державі невидима й неосяжна.

Українофоби мусять змовкнути

На веб-сторінці Радіо Свобода в рубриці „Політична карикатура“ з’являються дуже влучні‚ дотепні малюнки – як своєрідні‚ без жодного тексту‚ коментарі на найгостріші теми українського суспільного буття. З-поміж них вирізняються карикатури авторства Олексія Кустовського – і не тільки майстерністю руки‚ але‚ передусім‚ гостро актуальним проукраїнським змістом. На одному з малюнків голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський запитує Президента Петра Порошенка і Голову Верховної Ради Володимира Гройсмана‚ якою мовою вони розмовляють вдома. Запитує не про політику‚ не про економіку‚ не про реформи‚ навіть не про корупційне болото‚ з якого Україна так тяжко витягає ноги‚ – а про мову в домашньому середовищі. З батьками‚ дітьми‚ онуками‚ з найближчими товаришами і приятелями.

Що відтепер буде?

Наче вихор здійнявся над людським світом‚ над звичними державно-політичними порядками і традиціями‚ над вчорашньою визначеністю. А може‚ це й добре? Може‚ світ наш у чомусь подібний до природи‚ бо ж вона любить легкий повів‚ оживає‚ всміхається під ним. „Без вітру не родить жито‚ без вітру вода не шумить…“. Аби тільки не переходив у руйнівну бурю.

Часи сумнівів і тривог

Що невдовзі принесе нам‚ українцям‚ нинішня сакраментальна дата – 20 січня‚ день інавґурації 45-го Президента США Дональда Трампа? Звільнить нас від тяжких сумнівів і тривог чи додасть нові? Відвернеться Білий Дім від України‚ як на це розраховує Москва? Знову сильні поділять світ на сфери впливу‚ не питаючи згоди слабких? Перестане Америка бути опорою незалежній Україні?

З точки зору Джорджа Сороса

Хто сьогодні досліджує чи бодай заторкує ідейну чи практичну сторону „відкритого суспільства“‚ його потенційні переваги і реальні ризики‚ той ледве чи пропустить поза увагою великоформатну постать американського фінансиста-мільярдера Джорджа Сороса. У світі він відомий як щедрий філантроп‚ засновник міжнародного Фонду відкритого суспільства. Це сталося ще наприкінці 1970-их років. Нині 86-річний Дж. Сорос фінансує мережу фундацій у 31 країні Центральної і Східньої Европи‚ а також у Південній Африці‚ Гаїті та США.

„Скажи мені‚ хто твій друг…“

Починаючи від тих листопадових днів‚ коли стала очевидною перемога Дональда Трампа у боротьбі за Білий Дім‚ світ мовби захитався і втратив звичні орієнтири. Ніхто не знає‚ чого тепер очікувати і які передбачення збудуться – добрі чи лихі. До країн‚ котрі мають найбільші підстави для занепокоєння‚ належить‚ на жаль‚ Україна. Розгублення панує і в прибалтійських країнах‚ але вони‚ принаймні‚ вже є членами НАТО‚ і хоч сумнівно‚ що цей колись надійний оборонний альянс рішуче заступиться за Литву‚ Латвію й Естонію у випадку російської аґресії‚ все ж для Москви цей завойовницький напрям був би набагато складнішим‚ ніж загарбання України. Наприкінці грудня американські сенатори-республіканці Джон МакКейн і Ліндсі Ґрегем та сенатор-демократ Еймі Клобучар відвідали столиці усіх трьох прибалтійських республік‚ щоб запевнити у незмінній вірності Америки базовим принципам міжнародного порядку і безпеки‚ котрі зформувалися у висліді Другої світової війни і котрі грубо порушила путінська Росія‚ анексувавши український Крим і спричинивши війну на Донбасі‚ тобто вдавшись до насильного переділу кордонів.