Тема дня

Ні зрозуміти, ні повірити

|

Російське інформаційне аґентство „Новості“ повідомило‚ що популярний в Москві артист Олексій Панін вирішив назавжди покинути рідну країну й еміґрувати до США. В мережі „Instagram“ він вмістив фотографію свого закордонного пашпорта‚ вже з американською візою‚ і в підписі зазначив‚ що „квиток на літак – в один бік“. І закінчив відомими словами Михайла Лермонтова: „Прощай‚ немита Росіє!“. З України теж їдуть люди‚ але при цьому не кажуть їй „прощай“. Їдуть так само‚ як і 100 років тому – на заробітки‚ бо жити треба вже‚ дітей годувати і вчити треба вже‚ і ні в кого нема часу залишатися вдома‚ де чекає тяжка‚ бо потребує об’єднаних зусиль‚ і марна‚ бо об’єднані зусилля завжди є для українців великою проблемою‚ боротьба з узурпаторами української економіки. 

Це наша національна особливість – давати собі раду в житті поодинці.

Тема дня

Ой, щось забагато питальних знаків

|

Моя радість від того, що зможу більше догодити нашим читачам, коли приїду в Україну і коментуватиму українські події зблизька, з безпосередніх вражень, була, на жаль, передчасною. Застав тут гнітючу атмосферу невизначености, розгублености, невпевнености в завтрашньому дні. Якось так враз нависли на Україною дуже тривожні питальні знаки – і це ж, як не дивно, після тріюмфальної перемоги Володимира Зеленського: за шостого Президента України віддали свої голоси 73 відс. виборців. Хіба така масова, незнана за всі незалежні роки підтримка не повинна означати, що українське суспільство нерешті визріло до глибоких якісних змін і вже бачить перед собою можливість ступити на вищу сходинку у саморозвиткові?

Тема дня

Заблукані у трьох соснах

|

Президент Володимир Зеленський упродовж виборчої кампанії виказував себе прихильником народовладдя, втіленого у найширшому представницькому органі – Верховній Раді. Це робили і всі його попередники. І всі як один після виборів шукали способу дістати якомога більші уповноваження, що неминуче порушувало рівновагу між гілками влади. Ледве чи це зміниться й тепер. На 28-му році відновленої незалежности українське державотворення все ще видає свою молодість‚ знов і знов повертаючись до підставового питання: який устрій ефективніший – президентська Україна чи парляментська?

Тема дня

Не соромляться світу

|

Хтось здивувася б‚ але не ми‚ українці: російська делеґація в ООН звернулася до Ради Безпеки з проханням скликати спеціяльне засідання‚ щоб таким авторитетним міжнародним осудом зареаґувати на недавно ухвалений Верховною Радою України закон про мову. Кремлівські неоімперіялісти просто не можуть знести цього закону – не можуть примиритися з реальністю‚ з реальним існуванням незалежної Української держави‚ з Богом даним правом українців на життя і свободу‚ зокрема на власну культуру і рідну мову. Ледве чи є випадковістю‚ що ця абсолютно ідіотська ініціятива вигулькнула саме напередодні інавґурації нового Президента України Володимира Зеленського. Кремлівські україножери нічого не роблять без далекосяжного умислу і без надійних розрахунків. На що ж вони сподівалися цього разу?

Тема дня

Випробування Томосом

|

Ще пів року тому‚ в грудні 2018 року‚ християнську душу нашого народу зігрівало сонце Томосу‚ що сходило над українським православ’ям‚ несучи йому вивільнення від вкрай одержавленого‚ вкрай політизованого і вкрай антиукраїнського Московського Патріярхату. Минула довга-довга ніч духовної несвободи золотоглавого Києва. Господні млини мелють повільно‚ але певно. Тоді‚ 15 грудня‚ нарешті об’єдналися Українська Правславна Церква Київського Патріярхату і Українська Автокефальна Православна Церква в єдину Українську Церкву. А 5 січня цього року Вселенський Патріярх Варфоломій підписав у Константинополі епохальний‚ узгоджений з Божою справедливістю церковно-історичний документ‚ званий Томосом‚ надавши Українській Церкві автокефальний статус – тобто відкривши перед нею двері до єдности з православним світом і до самовідповідальности за цю єдність.

Тема дня

Шостий президент присягнув на вірність

|

Київ. Будинок Верховної Ради. 10-та година ранку. Вся Україна затамувала подих: за парляментською трибуною – її новообраний президент. Він кладе праву руку на Конституцію України і на Пересопницьке Євангеліє і проказує:

„Я, Зеленський Володимир Олександрович, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні.

Тема дня

Напередодні інавґурації

|

Тижневик‚ на жаль‚ не годен встигати за подіями. Коли писалися ці рядки‚ ніхто з певністю ще не міг сказати‚ в котрий саме день відбудеться інавґурація новообраного Президента України Володимира Зеленського. Про конкретну дату ще тільки сперечалися. Але самі ці суперечки багато про що свідчать. Зокрема й про головну особу цього урочистого для усієї країни дійства.

Тема дня

Час для жартів минув

|

Виявивши свою волю такою переконливою більшістю – три чверти голосів! – Україна‚ замість стрімко випливти на тихі води‚ на ясні зорі‚ тяжко борсається в тумані невизначености. Добре було тим давнім грекам‚ засновникам демократії: всі однакові в маєтному статусі‚ всі однаково розумні‚ всі однаково гордяться своїм полісом‚ всі однаково відповідальні за його завтрашній день – то й більшість не могла катастрофічно помилятися у своєму виборі. 

Часи змінилися до невпізнання‚ а сакралізована певність‚ що більшість завжди має рацію‚ залишилася. І де ж та рація в українському випадку‚ коли переможна більшість неспроможна сказати ні світові‚ ні сама собі‚ до чого прагне‚ якою дорогою хоче повести Україну? І над цією „тріюмфальною“ післявиборною млою самотньо вивищується постать новообраного президента.

Тема дня

В очікуванні…

|

Атмосфера в Україні – достоту‚ як у знаменитій п’єсі ірляндця Самюеля Беккета „В очікуванні Ґодо“. Там теж усі спрагло чекають‚ що от-от прийде Ґодо – і геть усе зміниться. Ніхто не знає‚ хто такий цей Ґодо‚ звідки він має прийти і які зміни принесе з собою. Але всі певні‚ що зміни конче мусять настати‚ і що мусить змінитися геть усе довкола. Бо як ні‚ то подальше життя не матиме жодної вартости.

Тема дня

Чия перемога? Чия поразка?

|

21 квітня‚ у другому колі президентських виборів в Україні‚ переважна більшість виборців – понад 73 відс. – віддали свої голоси за Володимира Зеленського. Петро Порошенко достойно‚ як личить керівникові демократичної держави‚ визнав свою поразку і привітав суперника. Не мало б жодного значення‚ хто переміг‚ якби не роззявлена на Україну пащека путінської Москви‚ або якби Україна була відгороджена від Росії височенними горами чи морями-океанами. У цьому випадку можна було б говорити тільки про неподолану корупцію чи про узурповану олігархами економіку‚ чи про небезпечну для справедливости судову систему‚ чи про нереформовану виборчу систему‚ чи про медичну реформу‚ про пенсії і ціни на газ та електроенерґію‚ про трудову міґрацію з України – взагалі про неефективність держави‚ отак довго нездатної витягнути країну з болота соціяльних проблем. 

Але ж ці проблеми‚ за всієї їхньої важливости‚ все ж стоять лише на другому‚ на третьому місці і врешті можуть бути успішно розв’язані‚ – якщо назавжди відпаде загроза поглиненння незалежної України невситимим російським неоімперським монстром. 

Була якась надія‚ що під час дебатів на „Олімпійському“ 19 квітня П.

Тема дня

Час для мудрої поради

|

В неділю‚ 21 квітня, в Україні щось має статися. До останньої хвилини не будемо знати‚ що саме‚ але відчуття в усіх таке‚ мовби земля може раптом перестати обертатися. І там‚ і тут наші люди‚ чутливі до реальности‚ тримаються за серце‚ від жаскої невідомости терпне шкіра на голові. Який це вже раз за останню чверть сторіччя на українську спільноту накочується‚ знов і знов‚ хвиля доленосного „або-або“? Скільки й чого ще треба пережити‚ щоб вибір свідомого українства – державна незалежність і відродження знищуваної впродовж кількох століть нації – не був ніколи більше загроженим?

Тема дня

В очікуванні 21 квітня

|

Чого чекати завтра і післязавтра – ніхто не знає‚ бо спочатку треба зрозуміти‚ що сталося вчора‚ тобто 31 березня. А це зрозуміти майже неможливо‚ бо українська політична реальність ховається за густими хмарами політтехнологічних оман. Спершу людей дурять‚ відтак одурені люди ідуть на вибори‚ страшним чином помиляються‚ як на це й розраховували дуже досвідчені й дуже передбачливі ляльководи‚ але помилково віддані голоси вже неможливо добути зі скриньки назад – і заздалегідь сплянована омана святкує перемогу. Ніхто не сміє засумніватися – це ж бо тріюмф демократії! Тим часом політтехнологи‚ віддячуючись багатим замовникам „тріюмфу“‚ забивають баки спільноті магічним арґументом‚ який просто засліплює українців своєю переконливістю і неспростовністю: мовляв‚ перемога комедіянта в українських виборах‚ людини „позасистемної“‚ тобто не пов’язаної з ніякими партійними середовищами‚ абсолютно недосвідченої в політиці‚ закриває рота путінському Кремлеві – він більше не може розпатякувати про „київську хунту“‚ про „українських фашистів“‚ про „бандерівців“‚ і це Москву лякає набагато більше‚ ніж українська зброя.

Тема дня

31 березня…

|

Ознака і доказ демократичности України: до самого дня виборів ніхто не міг ні вирахувати‚ ні вгадати прізвище переможця. Україна – не Росія‚ де „переможець“ відомий задовго до голосування‚ бо він сам себе вибирає. Єдине не викликало жодних сумнівів – що справа не обійдеться одним колом‚ як це було у 2014 році. Тоді українське суспільство‚ ще не охололе після революційного Майдану і величезною мірою консолідоване ним‚ зрозуміло і відчуло потребу діяти швидко і „тягнути в один гуж“. То був історичний час національного пробудження і піднесення‚ в якому Україна вже не словами‚ а ділом засвідчила‚ що вона – не Росія і Росією ставати не має наміру.

Тема дня

Метафізика виборів

|

Зі сторони це виглядає дуже демократично – що в Україні є так багато охочих стати „слугами народу“. Програми‚ одна від одної модерніші‚ обіцянки‚ одна від одної солодші‚ затрибунні пристрасті‚ шум-гам на майданах міст. А над тим усім‚ на невидимій межі між світами‚ нашим і горнім‚ застигло німе запитання: що буде з Україною? Який післявиборний ранок її чекає – соняшний‚ ясний‚ коли ніч відступає перед новими людськими надіями‚ коли хочеться жити і хочеться знати‚ що сонця вистачить і для дітей‚ і для внуків та правнуків? Чи хмари‚ що всі ці роки невідступно супроводжують незалежну українську державу‚ зійдуться в суцільну темряву і над нашою нацією знову запанує ніч?

Тема дня

Замість квітів на дорогу могилу

|

Навіть у наші вкрай заполітизовані часи люди живуть не тільки політикою. Від знайомого письменника з Києва дістаю несподівано – бо давно не мали між собою зв’язку – такого листа: „Ви мешкаєте у Ню-Джерзі‚ значить – близько до знаменитого українського меморіяльного цвинтаря у Савт Бавнд-Бруку. 20 березня минає 115-та річниця від народження нашої дуже особливої письменниці Докії Гуменної – то підіть‚ будь ласка‚ на її могилу і покладіть від мене і від моїх товаришів-літераторів букет квітів…“. Вже пару років‚ як моя родина перебралася далеко від Ню-Джерзі і тому‚ на жаль‚ я не мав можливости виконати таке шляхетне прохання. Тож залишилося хіба просто пригадати нашій читацькій громаді світлу постать українки‚ котра ще не так давно жила поруч з нами: Докія Гуменна померла в Ню-Йорку 1996 року.

Тема дня

Бойко‚ та не наш

|

В Україні вже п’ять років поспіль судять Віктора Януковича і ніяк не годні засудити. І взагалі не судили б‚ якби колишній Посол Росії в ООН Віталій Чуркін не передав був членам Ради Безпеки фотокопію листа‚ датованого днем 1 березня 2014 року‚ в якому В. Янукович просить російського Президента Володимира Путіна ввести в Україну російські війська. Лише цей документ виявився для Оболонського районого суду міста Києва єдиним доказом антиукраїнської діяльности головного „реґіонала“ України. Нарешті аж 24 січня цього року суд оголосив вирок: 13 років позбавлення волі.

Тема дня

Майже „тверда рука“

|

Був час‚ ще за пів року до початку президентської кампанії‚ коли Анатолій Гриценко за рівнем підтримки посідав друге місце‚ а в липні-серпні минулого року навіть наздоганяв Юлію Тимошенко‚ котра тоді значно випереджала усіх інших кандидатів. Вже це одне має викликати цікавість до провідника партії „Громадянська позиція“. Щоправда‚ довго на цій висоті А. Гриценко не втримався. Що ж сталося?