Мінус один…

Уважний читач не міг не помітити, що в підписах під останнім „Зверненням“ Ініціятивної групи „Першого грудня“ („Свобода“, 3 березня) відсутнє прізвище Семена Глузмана. Втім, не лише під останнім, але вже й під кількома переднішими. Група утворилася в 2011 році, в переддень 20-річчя знаменитого першогрудневого Референдуму за незалежність України, – звідси і назва її, і головна мотивація діяльности, її зміст та спрямованість. Що покликало групу до життя? Що спонукало людей з різних професійних сфер об’єднатися?

Справа Романа Насірова

Нова сенсація‚ нова інформаційна бомба – арешт голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова. Вибухне вона‚ тобто справа закінчиться непідкупним судом і тюрмою‚ чи й цей високопоставлений чиновник преспокійно втече з України‚ тим більше – маючи‚ крім українського‚ ще й британське і угорське громадянство? Еге ж‚ на сьогоднішній день великі злодії – міжнародна цінність‚ їх треба оберігати. Хто він такий‚ цей Р. Насіров‚ і як опинився у кріслі головного податківця країни?

„Не так тії вороги…“

Краще чесний ворог‚ ніж вдаваний друг. На жаль‚ чесні вороги давно перевелися‚ тому доводиться придивлятися й до кожної овечої шкури – чи не сховані під нею вовчі ікла? Ворог наш – все той же‚ і чесним він ніколи не був‚ особливо тепер‚ коли до його схиблених мізків дійшло‚ що Україна не здригнеться й перед прямим збройним нападом. Отож залишаються звичні для Москви‚ доведені до високої майстерности підступність і фарисейство‚ залишаються провокації і диверсії‚ котрі мають деморалізувати і знесилювати Україну зсередини – і знесилювати саме так‚ аби виникало враження‚ що Кремль тут ні при чому‚ що це самі українці тягнуть в різні боки‚ самі українці протестують проти київської влади‚ самі українці не годні втримати свою державу єдиною і неподільною. Та яким би потаємним ворог не був‚ як би глибоко не проникла в український національно-державний організм реваншистська „п’ята колона“‚ вона не може не виявити себе – й тоді бачимо здорове і зріле у своїй реакції суспільство.

Три роки в дорозі

Коли багато подій стається водночас‚ тяжко визначити найважливішу. Та й чи є така? На тлі війни з російським злом‚ на тлі невідступної загрози українській свободі і незалежності‚ на тлі самопожертви найкращих синів і доньок України‚ котрі грудьми стоять на сході проти нашого історичного ворога‚ все інше має лише стільки ваги‚ скільки дозволяє зрозуміти‚ що веде Україну до перемоги‚ а що – до поразки. А зрозуміти нелегко‚ хоч після Революції Гідности Україна вже три роки в дорозі. Чи втілилися в життя ідеали Майдану?

Сміття хатнє і не тільки…

Вже ось майже рік у Львові триває гнітюча сміттєва драма: наприкінці травня 2016 року загорілося головне львівське сміттєзвалище біля села Грибовичі. І горіло‚ як багато хто вважає‚ не так‚ як належиться сміттю – не тліло й диміло‚ а відразу почалося з інтенсивного полум’я. 12 пожежних авт гасили вогонь протягом трьох днів і ночей‚ не обійшлося без непоправної біди – у висліді зсуву сміття загинуло четверо людей. На початку червня Грибовичівське сміттєзвалище загорілося знову. До гасіння залучили 300 осіб‚ 48 пожежних авт‚ десятки одиниць іншої техніки‚ два спеціяльні літаки скинули на вогонь 500 тонн води.

Вичерпне слово експертів

7 лютого директор Національного інституту стратегічних досліджень‚ академік Національної Академії Наук України Володимир Горбулін презентував в Українському національному інформаційному аґентстві колективну‚ написану кількома десятками учених‚ 495-сторінкову монографію „Світова гібридна війна: український фронт“. Перш ніж з’ясовувати преважливий зміст цієї праці‚ подамо для наших читатів коротеньку біографічну довідку про людину‚ під чиїм провідництвом група найавторитетніших українських експертів комплексно вивчає реалії‚ в яких нині перебувають Україна‚ Росія‚ Европа і світ. А також – що може статися завтра‚ післязавтра. Інженер за фахом‚ один з головних авторів проєкту стратегічних ракетних систем і космічних кораблів‚ В. Горбулін з відновленням української незалежної держави у 1991 році став у лави її найпослідовніших‚ найпринциповіших будівничих.

Однобока „справедливість“

Українсько-польське взаєморозуміння‚ таке зворушливо щире і самоочевидне в гарячі дні української революційної зими 2013-2014 років‚ на жаль‚ довго не втрималося на тій моральній висоті‚ котра відкривала для обидвох сторін знамениту перспективу проевропейської єдности між обома державами та обома народами. Не втрималася з польської вини. Прихід до влади партії „Право і справедливість“‚ якоюсь мірою нібито виправданий з огляду на національно індиферентну‚ а точніше – надміру космополітичну‚ отже‚ й антипольську‚ бюрократію Европейського Союзу‚ розвернув Польщу все ж занадто вправо. Цей різкий скрут загрожує передусім їй самій – реаґуючи на перегини европейського лібералізму‚ Польща наближається до ситуації‚ коли з „брудною водою вихлюпують і дитину“ – тобто може позбутися тих незаперечних переваг‚ що їх надає демократія і відкритість европейських суспільств. Для об’єднаної Европи внутрішні польські політичні зиґзаґи не становлять великої небезпеки.

Українофоби мусять змовкнути

На веб-сторінці Радіо Свобода в рубриці „Політична карикатура“ з’являються дуже влучні‚ дотепні малюнки – як своєрідні‚ без жодного тексту‚ коментарі на найгостріші теми українського суспільного буття. З-поміж них вирізняються карикатури авторства Олексія Кустовського – і не тільки майстерністю руки‚ але‚ передусім‚ гостро актуальним проукраїнським змістом. На одному з малюнків голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський запитує Президента Петра Порошенка і Голову Верховної Ради Володимира Гройсмана‚ якою мовою вони розмовляють вдома. Запитує не про політику‚ не про економіку‚ не про реформи‚ навіть не про корупційне болото‚ з якого Україна так тяжко витягає ноги‚ – а про мову в домашньому середовищі. З батьками‚ дітьми‚ онуками‚ з найближчими товаришами і приятелями.

Що відтепер буде?

Наче вихор здійнявся над людським світом‚ над звичними державно-політичними порядками і традиціями‚ над вчорашньою визначеністю. А може‚ це й добре? Може‚ світ наш у чомусь подібний до природи‚ бо ж вона любить легкий повів‚ оживає‚ всміхається під ним. „Без вітру не родить жито‚ без вітру вода не шумить…“. Аби тільки не переходив у руйнівну бурю.

Часи сумнівів і тривог

Що невдовзі принесе нам‚ українцям‚ нинішня сакраментальна дата – 20 січня‚ день інавґурації 45-го Президента США Дональда Трампа? Звільнить нас від тяжких сумнівів і тривог чи додасть нові? Відвернеться Білий Дім від України‚ як на це розраховує Москва? Знову сильні поділять світ на сфери впливу‚ не питаючи згоди слабких? Перестане Америка бути опорою незалежній Україні?