В останні тижні засоби масової інфрмації в Україні активно обговорюють тему трудової еміґрації з країни і закордонного заробітчанства. Відомо‚ що ці процеси почалися відразу з розпадом СРСР і відновленням незалежної української держави‚ одначе‚ соціологи і політики стурбовані посиленням цих тенденцій‚ адже вони свідчать‚ що соціяльно-економічні проблеми‚ замість успішно вирішуватися‚ дедалі загострюються. Не дочекавшись поліпшення матеріяльних умов всередині країни‚ люди шукають їх поза кордонами. І їдуть найжиттєздатніші‚ певні‚ що зі своїм розумом‚ фаховістю чи вмілими руками дадуть собі ради. Цим сприяють розвиткові чужих суспільств. А тим часом сама Україна‚ втрачаючи важливий людський ресурс‚ не стає сильнішою.
Ось дещо зі статистики. Згідно з даними Бюра міжнародної міґрації ООН‚ від 1991 до 2015 року з України еміґрувало 6 млн. громадян: до Казахстану – 120 тис.‚ Ізраїля – 130 тис.‚ Чехії – 100 тис.‚ Польщі – 200 тис.‚ Італії – 220 тис.‚ Німеччини – 270 тис.‚ США – 345 тис.‚ Еспанії – 80 тис.‚ Канади – 70 тис.‚ Португалії – 45 тис. Це все леґальна еміґрація. Нелеґальна додає до офіційних цифр щонайменше 5 млн. осіб. Українські демографи стверджують‚ що за останні 20 років з України виїхало до 15 відс. економічно активних громадян.
У 2016 році різні компанії в Польщі надали тимчасову працю для 1.3 млн. українців. За той один рік вони заробили понад 2 млрд. дол.‚ переказавши до України валюти‚ котра в еквіваленті перевищила 50 млрд. грн. А загалом частка переказів від „заробітчан“ з-поза кордонів склала 5 відс. Внутрішнього валового продукту.
Ситуацію для України ускладнює та обставина‚ що всі европейські країни переживають демографічнй спад‚ тому зацікавлені в чужих руках. Скажімо‚ польське МІністерство з питань праці та соціяльної політики оголосило про плян зрівняти заробітну платню поляків та найманих робітників з-за кордону. А це ще більше заохочує до виїзду. За результатами найсвіжішого опитування‚ здійсненого соціологами київського Інституту Горшеніна‚ понад 40 відс. українців віком від 18 до 29 років готові виїхати з України заради кращої самореалізації.
Звичайно ж‚ цей еміґраційно-заробітчанський дискурс має не лише економічний‚ але й політичний‚ світоглядний‚ моральний вимір. Висловлюються точки зору‚ з якими тяжко не погодитися. Мовляв‚ молода‚ освічена економічно активна українська людина повинна свою енерґію зосередити на внутрішніх змінах в Україні‚ а не послаблювати її таким нібито вимушеним‚ але‚ властиво‚ – зрезиґнуванням.
„Залишаючи Україну‚ ми капітулюємо як покоління“‚ – говорить народний депутат Мустафа Найєм. Не будучи етнічним українцем‚ він в такій мірі любить Україну і відчуває обов’язок жити для неї‚ що не бачить для подібної капітуляції жодного виправдання. При цьому дуже слушно застерігає: „Не ставши господарями в себе вдома‚ в інших ми приречені бути вічними гостями або людьми другого сорту“.
Словом‚ проблема – не надумана. І в цілому вона зводиться до ефективности влади в реформуванні застарілої державної системи і до ефективности громадянського суспільства‚ від якого залежить і сама влада‚ залежать реформи‚ залежить доля України.