У обласному краєзнавчому музеї у Кропивницькому, Кіровоградська область, 13 вересня відбулася презентація книги „Небо Левка Мацієвича“, видання якої ініціював письменник Володимир Кобзар. Він багато зробив для увічнення пам’яті Л. Мацієвича, який теж був родом з містечка Олександрівки. Його трагічна загибель 24 вересня 1910 року під час показових летів у Санкт-Петербурзі сколихнула мало не всю Російську імперію, а похорон став одним з найвелелюдніших за всю історію тодішньої столиці. Л. Мацієвич став першою жертвою авіяції в Російській імперії. Під впливом його загибелі Гліб Котельников винайшов парашут.
Невдовзі після смерти пілота друзі зібрали спогади про нього і видали „Збірник пам’яті Л. М. Мацієвича“. Довгі роки про видатного інженера і сміливця згадували мало і лише десь у середині 1980-их років автор журналу „Вітчизна“ Сергій Гречанюк знайшов примірник того збірника в одній зі столичних бібліотек. Саме цей збірник, який переклав українською мовою і упорядкував В. Кобзар, становить основу нової книги.
До неї увійшли також пізніші спогади тих, хто особисто знав Л. Мацієвича, його листи до Михайла Коцюбинського та Михайла Грушевського, фотографії, багато з яких публікуються вперше.
Вступне слово до книги написав проф. Володимир Панченко. Він – автор окремого нарису про інженера-авіятора, ініціятор меморіяльної дошки в Олександрівці на будинку, де жила родина Мацієвичів. Директор краєзнавчого музею Наталя Агапеєва підготувала офіційне звернення до керівництва Льотної академії від учасників презентації з проханням ім’я українського летуна присвоїти академії.
Студентам академії, очевидно, було б цікаво дізнатися про свого земляка, який одним з перших серед українців взявся підкорювати небо. Про нього розповідає документальний фільм Володимира Калюжного, уривок з якого демонструвався під час презентації.
Л. Мацієвич був провідником революційного українського руху серед харківського студентства, займався поширенням української ідеї під час роботи у Севастополі, єднав українство у Петербурзі, не ламався і не прогинався під владу (виключення із Харківського технологічного інституту не зупинило його), здобував визнання і успіх талантом, працездатністю та наполегливістю, не піддавався політичній кон’юнктурі та модним тенденціям.
Він став одним із засновників першої в Україні політичної партії – Революційної Української Партії, не піддався масовому захопленню соціялістичними ілюзіями, а залишався твердим прихильникоми державности України.