22 січня 1888 року Єпископ Іван Ступницький призначив його ректором семінарії. 17 листопада 1896 року К. Чехович став Єпископом Перемиським, Самбірським і Саноцьким, брав участь у з’їзді Української Греко-Католицької Церкви у Львові, де був обраний в склад делеґації до цісара Франца Йосифа І і запросив його до Перемишля. Запрошення було прийняте і зустріч відбулася.
Єпископ розвинув широку діяльність, освятив близько 100 церков, відвідав понад 20 деканатів, значно сприяв будівництву Перемиської духовної семінарії.
Без нього нічого не робилось в громадському, духовному житті Перемишля. Як віцемаршалок Сойму Крайового у Львові захищав права українського населення Галичини, був авторитетом у полагоджені польсько-українських суперечок, завжди стаючи в обороні слабшого, на засадах взаємної пошани і партнерства. За свою діяльність отримав численні відзнаки. В 1912 році отримав шляхетство і герб.
Єпископ К. Чехович був прихильником народового руху і противником русофільської течії, брав активну участь в українському громадському житті, в святкуваннях роковин Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича та інших подіях. Спровадив до Перемишля Сестер Василіянок і Сестер Служебниць.
За його допомогою засновано Руський Інститут для дівчат, пізніше перетворений на Український Інститут для дівчат у Перемишлі. З його підтримкою створено фінансові установи „Українську щадницю“, Український банк „Віра“ і „Міщанську касу“. Він пітримав ініціятиву українських патріотів в організації Українських Січових Стрільців. Під час Першої світової війни весь час перебував у Перемишлі.
У зв’язку з помпезними приготуваннями до приїзду російського імператора Миколи II до Перемишля, зазнав паралічу і 24 квітня 1915 року помер.
З нагоди 100-річчя смерти К. Чеховича учні української школи – Комплексу загальноосвітніх шкіл ч. 2 ім. Маркіяна Шашкевича в Перемишлі разом з катехитами і вчителем історії України Богданом Білим при гробівці, де спочивають останки К. Чеховича на Комунальному цвинтарі, засвітили свічки і відслужили Панахиду в його пам’ять.