Наступним „гордієвим вузлом“ у процесі виходу з політичної кризи в Україні стала проблема реформування прокурорської системи‚ котра в роки президентства Віктора Януковича виконувала‚ на замовлення панівної тоді політичної сили‚ каральну функцію‚ замість правозахисної‚ а крім того‚ зверху до низу просякнута корупцією‚ свавільним здирством. На перший погляд може здаватися‚ що реформувати одну галузь легше‚ ніж всю державну машину‚ але насправді це завдання виявилося складнішим‚ ніж створення нового уряду. Проблема навіть породила гострий дотеп: мовляв‚ українське суспільство має в собі неякісний ген‚ на який медицина ніяк не може знайти ефективний лік‚ цей ген – Генпрокуратура.
Пропонувати кандидатуру на пост Генерального прокурора – конституційна прероґатива президента України. На жаль‚ практично це не означає безпомильного рішення. Два попередні Генпрокурори‚ Віталій Ярема і Віктор Шокін‚ дорешти вбили довір’я суспільства до прокурорської системи. Оособливо В. Шокін‚ на звільненні якого вже навіть наполягав Державний департамент США‚ а Президент Петро Порошенко чомусь зволікав з цим до останньої хвилини. А в ту останню хвилину В. Шокін витіснив з Генпрокуратури Давида Сакварелізде і Віталія Каська‚ тих своїх заступників‚ котрі відважно почали докорінну реформу системи. Закономірно‚ діяльність В. Шокіна і небажання звільнити його кидало тінь на президента.
Тому експертні середовища‚ громадські організації і опозиційні фракції у Верховній Раді виявили особливу пильність щодо наступної кандидатури на пост генпрокурора‚ яку запропонував президент. Йшлося про голову фракції „Бльок Петра Порошенка“ Юрія Луценка.
Суспільство насторожилося: П. Порошенко знову висуває „свою“ людину‚ попри те‚ що генпрокурор має бути постаттю‚ рівновіддаленою від усіх партій і політичних впливів.
Однак‚ тут була ще й об’єктивна перешкода. Згідно з чинним законодавством України‚ генеральним прокурором має право стати людина з вищою юридичною освітою і досвідом праці у правовій сфері не менше 10 років. Ні першій‚ ні другій умові кандидатура Ю. Луценка не відповідає. Щоправда‚ до правової сфери він подвійно близький‚ оскільки за президенства Віктора Ющенка очолював Міністерство внутрішніх справ‚ за президентства Віктора Януковича сидів в тюрмі‚ і хоч порушення‚ за яке його судили‚ було дрібне‚ але воно таки було‚ і тому Ю. Луценка лише амнестували‚ але судимости не зняли.
Чи є підстави підозрівати Президента П. Порошенка в тому‚ що він хоче бачити „свого“ Ю. Луценка в кріслі гепрокурора‚ бо‚ мовляв‚ через нього має намір чинити тиск на невгодних йому політиків і політичні групи‚ – щодо цього думки експертів і всього суспільства розділилися. Одна сторона вважає‚ що в жодному разі не можна обмежувати президента в його законному праві‚ інша сторона – за відкритий конкурс‚ у висліді якого постане один кандидат‚ і саме його президент повинен буде пропонувати Верховній Раді для ухвалення.
П. Порошенко – проти конкурсу‚ бо воліє мати незв’язані руки‚ тому з його парляментського бльоку вийшов проєкт закону‚ котрий дозволить призначати генеральним прокурором особу без юридичної освіти і без досвіду праці в прокуратурі. Це ще більше обурило опонентів П. Порошенка: як же‚ мовляв‚ можна змінювати закони під якусь конкретну людину?
Одначе‚ парляменстський комітет з правоохоронних питань‚ розглянувши цей законопроєкт‚ погодився з його доцільністю‚ визнавши‚ що напівмафіозну структуру Генеральної прокуратури реформувати зсередини‚ розірвати прокурорську кругову поруку неможливо‚ це може зробити лише людина зі сторони.
Ю. Луценко – дуже досвідчений політик‚ сильний характер – слабкий не зміг би у цей буремний час керувати найбільшою фракцією‚ в якій далеко не всі однодумці. І він керував нею вміло й ефективно‚ а проте й це потягнуло звинувачення: Ю. Луценко по-рабськи відданий П. Порошенкові‚ і цю відданість може перенести й у Генеральну прокуратуру.
Але може і не принести – такої думки дотримується теж багато авторів. Наприклад‚ відомий публіцист‚ політичний оглядач Радіо „Свободи“ Віталій Портников певний‚ що Ю. Луценко як політик завжди був і залишається в певній партійній групі до того часу‚ поки політичний курс цієї групи збігається з його особистим баченням. Якщо перестає збігатися‚ він шукає відповіднішого партійного середовища.
Отже‚ Україна у випадку призначення Ю. Луценка може одержати не партійного‚ але політичного генпрокурора‚ політична позиція котрого покищо збігається з позицією президента. То чому б і не спробувати цей варіянт? Тим більше‚ що виконуючий обов’язки Генпркурора Юрій Севрук‚ ставлений приснопам’ятного В. Шокіна‚ шалено опирається приходові політика зі сторони. Значить‚ боїться‚ і це добре‚ Ю. Луценка.
Ухвалений парляментським комітетом законопроєт дозволяє очолити Генпрокуратуру людині без юридичної освіти‚ тобто іншими словами‚ це може бути людина з-поза системи. Однак‚ документ стверджує‚ що ця позасистемна кандидатура не може взяти в команду таких же осіб. Це‚ звичайно‚ є неприйнятно для Ю. Луценка‚ бо він усвідомлює‚ що страшний прокурорський виродок перекусить його відразу наступного дня.
І така ось несподіванка: 21 квітня у Верховній Раді не вистачило депутатських голосів навіть на те‚ аби згаданий законопроєкт взяти до розгляду. Ні‚ вперто не хоче підпадати під лікування цей злоякісний „ген“ – пост генерального прокурора.