ПІСЛЯ VI СВІТОВОГО ФОРУМУ УКРАНЦІВ
21 серпня в Києві завершився VІ Світовий Форум Українців. На ньому було порушено й докладно обговорено багато важливих питань, які має вирішувати сьогодні українська держава разом з українською діяспорою. Зокрема це питання присутности українства у сучасному світовому інформаційному просторі, де Україна, на жаль, помітно програє. Нижче вміщуємо головні тези з виступу на форумі одного з його делеґатів‚ координатора українського молодіжного руху в Росії‚ члена правління „Об’єднання українців Росії“ Олександра Двоєконка.
Щоб зрозуміти‚ що таке українська діяспора, слід взяти до уваги, що за межами України перебуває від 15 до 20 млн. українців. В різні часи та з різною метою ці люди були змушені виїхати за кордон, але більшість з них не забувають про своє коріння. В демократичних розвинутих країнах свідомі українці є повноцінними членами громадянського суспільства — вони утворюють професійні спілки, бізнесові асоціяції, фонди, громадські та політичні організації. Всі вони так чи інакше є лобістами сучасної України, а в сьогоднішніх умовах це дуже важливо. За останні роки після Революції Гідности вже двоє представників діяспори змогли втілити свої знання і професіоналізм на державних посадах. Наприклад‚ Наталія Яресько протягом двох років обіймала посаду міністра фінансів України, а проблематичну галузь охорони здоров’я нещодавно взяла на свої плечі Уляна Супрун.
Фронт без лінії фронту
Немає найменшого сумніву‚ що основний „фронт“ для України сьогодні — інформаційний. Трудність полягає в тому‚ що він не має чіткої лінії розмежування і не має кордонів. Кожне висловлювання закордонних політиків про Україну, кожна подія‚ як от референдум в Нідерляндах чи постанова польського Сейму про „геноцид“, кожна публікація в соціяльній мережі на тему України — це все результати „бойових дій“ на інформаційних фронтах.
Причому наслідками такої війни стають і рівень закордонних інвестицій в державу, і відкритість перед Україною закордонних громадських, культурних чи урядових організацій.
Що потрібно, щоб перемагати на медіяфронтах? Потрібна всезагальна мобілізація людських і медійних ресурсів. Потрібні лобісти, народні кореспонденти, ретранслятори українських інтересів. Звичайно, для створення потужної інформаційної мережі потрібні або шалені гроші, або величезний ентузіязм. Враховуючи, що на сьогоднішній день діяспора задіяна в житті України надзвичайно активно – не тільки „до глибини серця, але й до глибини власної кишені“, то можна сміло вважати, що ентузіязму декількох мільйонів діяспорян вистачить, щоб перекрити нестачу фінансів.
На жаль‚ не бачимо практичного об’єднання зусиль задля створення єдиної української інформаційної системи „Україна-діаспора-світ“, котра могла б реально працювати як надійний та ефективний механізм донесення інформації про Україну. Сьогодні кожний засіб масової інформації кожної діяспори покищо працює лише в межах країни проживання, основний його зміст обмежується питаннями мови і культури, а прямий дієвий зв’язок „діяспора-Україна“ існує здебільшого на рівні особистих зв’язків. Тому українці в Україні не дуже розуміють, чим живе українська діяспора, а закордонні українці отримують далеко не повну інформацію про реальне життя України.
Створення єдиного всесвітнього українського інформаційного простору, викликане внутрішніми політичними сварками та посиленням антиукраїнської пропаґанди ззовні, пониженням образу України в світі, з площини побажань сьогодні переходить в площину нагальної потреби, бо на кону без перебільшення – майбутнє нації.
У лютому цього року в Харкові‚ з підтримкою Міжнародного Вишеґрадського Фонду‚ був проведений семінар „Інформаційна безпека як частина національної безпеки у Східній Европі“. Його учасники — експерти, науковці та представники відповідних державних структур з України, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Бельгії зійшлися на тому, що необхідність протидії сучасним викликам в інформаційній сфері не можна розглядати як проблему виключно України‚ і що потрібно об’єднувати зусилля европейських країн у справі спільного інформаційного захисту. Якщо про це домовляються країни, то чому не можемо ми, українці, домовитися про те ж саме між собою?
Повертаючись у 2012 рік
Варто почати, мабуть, з реанімації раніше започаткованих проєктів. Один з них — ініціятива сумської громадської організації „Сумщина-Світ“ щодо утворення єдиної мережі діяспорних медія на базі єдиної міжнародної україномовної веб-сторінки‚ очолюваної спільною редколегією з числа авторитетних журналістів України і діяспори. Початком цієї роботи мала стати конференція 2012 року „Українські засоби масової інформації за кордоном: історія, сьогодення, перспективи“, участь у якій підтвердили 13 україномовних діяспорних видань з Польщі, Італії, Чехії, Словаччини, Канади, Греції, Росії, Молдови, Казахстану, Румунії та Німеччини, а долучитися до неї в режимі он-лайн або Скайп підтвердили україномовні видання у США, Великій Британії, Естонії, Угорщині, Еспанії, Португалії, Бразилії. На заваді заходу стало тоді невиконання Міністерством культури України обіцянки виділити фонди на авіорейси і залізничні квитки учасникам конференції.
Усвідомлюючи‚ що проблему вже не можна відкладати у довгу шухляду, три з потенційних учасників конференції погодилися приїхати до Сум за свій рахунок. Це – Ярослав Присташ (газета і веб-сторінка українців у Польщі „Наше слово“), Тарас Чернега (газета українців в Казахстані „Українські новини“) і Василь Коломацький (веб-сторінка „Кобза“) з Канади.
Така зустріч відбулася при сприянні Української Всесвітньої Координаційної Ради у листопаді 2012 року‚ а її підсумком стало спільне „Звернення“ чотирьох журналістів до головних редакторів засобів масової інформації української діяспори. У 2013 році ця четвірка ентузіястів намагалася довести свої пропозиції до ширших кіл діяспори на Світовому Конґресі Українців у Львові.
Ідея цього проєкту жива і зараз. Він не потребує значних фінансових вкладень. Єдине‚ що потрібно – команда „молодих та енерґійних“, координація дій з відповідними державними інстанціями, постійні зв’язки з журналістами діяспори‚ інформація від них для наповнення веб-сторінки. Організаційні питання, обрання редколегії, врешті-решт, можна вирішити у режимі онлайн-конференції та електронної пошти.
Незважаючи на те, що в діялозі поміж Україною та Европейським Союзом відбувся суттєвий проґрес, все ж таки загалом Україна сприймається в Европі як „країна третього світу“. Тому часто можна зіштовхнутися з небажанням західніх країн працювати з українським бізнесом. Тим часом рушієм плідних економічних стосунків поміж Україною та Евросоюзом мав би стати передусім малий та середній бізнес. Тим більше, що Україні є що запропонувати іншим країнам, навіть найвимогливішим з них.
В Україні створюються високотехнологічні продукти, цілі заводи виробляють продукцію виключно для ринків ЕС та Північної Америки.
То яким же ж чином переконати пересічного европейського бізнесмена, що і в пляні бізнесу Україна — це Европа? В цій проблемі нам би могли допомогти, як то кажуть, „свої люди“. Свої — це може бути як діяспора, так і зацікавлені підприємці‚ котрі знають специфіку ведення бізнесу з Україною. Існує багато прикладів, зокрема одним з найкращих є потужний інвестиційний фонд України „Horizon Capital“, керівниками котрого є етнічні українці, які вже декілька поколінь живуть в Канаді та США.
Доповнення будь-якого діяспорного медійного проєкту комерційними пропозиціями дало б шанс просунутися на новий рівень. Тому що окрім політичного, громадського чи культурного лобі, економічне лобіювання та просування України за кордоном є запорукою всезагальної перемоги на усіх фронтах. Тільки економічно потужні країни здатні не боятися зовнішніх і внутрішніх загроз.
Молодь – головна рушійна сила
Молодь діяспори сьогодні є дуже активною, і останні події в Україні залишають неоране поле для самореалізації молодої людини. Хочеш — допомагай АТО, хочеш — роби бізнес, хочеш — будь волонтером (напрямків безліч, як воєнних так і мирних). Соціяльна, спортивна, гуманітарна, культурна і всі інші сфери потребують рук і фахівців. При тому, що після Революції Гідности стало значно менше перешкод з боку держави, а навіть іноді спостерігається певне сприяння. Залишилося спробувати об’єднати молодіжні зусилля, навчити молодь працювати в правильному напрямку, щоб не розтрачувати ентузіязм та енерґію молодої людини на вітер.
Гарним прикладом, знов-таки з діяспорного середовища, є фонд Богдана Гаврилишина, котрий вже декілька років поспіль здійснює проєкт „Молодь змінить Україну“. Фонд сприяє навчанню та перейманню досвіду ініціятивних груп молодих українців в успішних країнах ЕС‚ програма реально дає свої результати, адже серед випускників програми з 2012 року вже є активні громадські і політичні діячі, котрі знають‚ що робити.
Подібні програми і вишколи можна робити для будь-яких сфер, зокрема і для інформаційної. Наприклад, можна організувати вишкіл для майбутніх діяспорних журналістів, керівників прес-центрів в різних країнах світу з залученням провідних медійних фахівців з України та діяспори. Цільовою авдиторією в подібному заході буде, здебільшого, молода діяспора, майбутні журналісти та медійщики, котрим буде цікаво спробувати реалізувати свій потенціял в діяспорних та українських медія.
Україна у вирішенні своїх проблем має розраховувати, передусім, сама на себе. А діяспора – це частина України за кордоном, котра може сприяти скорішій адаптації держави до нових реалій, бути лобістом для розвитку всіх сфер державного життя. Об’єднуючи потенціяли України і закордонного українства, можна створити потужне українське лобі, зміцнити позиції на медія-фронтах, стати конкурентоспроможними і, головне – усвідомити‚ що ніхто за нас цього не зробить. Тільки ми самі.