До „Свободи“ надіслав вміщені нижче два вірші український письменник, журналіст, автор численних книжок Олег Чорногуз з Києва.
Ви нас до волі закликали
Дочці великого письменника Дмитра Нитченка Лесі Ткач з Австралії на її ювілей
Я пам’ятаю дев’яності,
Як рідний стяг замайорів
І ви приїхали не в гості
Й не до своїх господарів.
А ви приїхали додому –
З весни неначе до зими.
І ви вважали в ріднім домі
Буде вже так, як хочем ми.
Не так все сталось, як гадалося –
Проспали день, проспали щось:
І знову все так само сталося
І все так само повелося.
А ви ж нас вчили, направляли
І все робили, що могли,
Ми ж йшли кудись, куди не знали,
Неначе в лісі ми жили.
І опинились в чужім домі
І наче наш дім і не наш.
І охопив страшезний сором –
А що тепер?! Хоч сядь і плач!
І знов неначе чужі люди
Приспали нас, приспали нас,
Бо знову й знову всюди чути
Всі хочуть жити та без… нас.
Ви наш сподвижник – патріотка,
Чудового тата донька ви!
Але, як бачите, не можем
Ми досі без москаля – Москви.
І в котре ми в чужому домі,
Де знов без мови й без святинь
Своєї віри, як в содомі,
Цькують всі нас, кому не лінь!
Нема ні книги, ані мови
Й інтелігенції нема
І ми повзем, й сповзаєм знову
Кудись туди, де наче тьма.
А ви з край світу, континенту,
Сказати можна з тих світів,
Як батько ваш за рідну Неньку
Турбуєтесь про нас, братів.
Згадав я вас – ви виступали
У рідній Вінниці моїй.
Ви нас до волі закликали
На нашій й на землі своїй!
Сьогодні вік… жінкам не кажуть!
То ще сто літ ви нам живіть!
А час біжить й часи покажуть,
Що всім, як Ви, нам треба жить!
Щоб встала, встала Україна!
З колін трьохсотої війни
І з москалем! Як він загине
То житимем тоді вже й ми!
Слово до коханого
Прокидайсь, українцю, за волю вставай!
На імперського вийди мутанта.
Захисти Україну, коханий свій край
Від бандитів Кремля, окупанта!
Своїх рідних, братів і свій дім дорогий –
Захисти, мій коханий, свободу.
І вернися живий, сам вернися живий –
Ти потрібен своєму народу.
Нас мечем не візьмеш, автоматом не вб’єш,
Дух козацький одвіку незламний.
Ми чуже не берем, ми бороним своє,
Пам’ятай, як молитву, коханий.
Ми не вічні раби, ми завжди козаки –
Вільні воїни, люди із волі.
Так жили всі віки, всі буремні роки,
І гуляли на рідному полі.
Московіт – вічний раб і загарбник лихий,
Замордовує вільні народи.
Якщо влазить в твій дім, то не думай і вбий,
Бо не матимеш зроду свободи.
Розстріляє і вб’є, забере що ти мав,
І відправить тебе до Сибіру,
Славний русичу мій, він ім’я твоє взяв,
Знищив мову твою, рідну віру!
То ж вставай на борню, на Священну війну,
Ради честі і слави Вітчизни!
Обирай свою долю і волю свою –
Там, на полі кривавої тризни!