НЮ-ЙОРК. – 5 березня заходами Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) у Ню-Йорку, Української Вільної Академії Наук (УВАН), Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету проведено щорічну пропам’ятну Шевченкознавчу конференцію, 36-ту з черги.
У конференції взяли участь президент УВАН в Америці д-р Альберт Кіпа (вступні зауваження), професор Канзаського університету, голова Асоціяції україністів Америки д-р Віталій Чернецький (доповідь „Шевченко як мистець-діяспорянин”), професор Колюмбійського університету, директор Філологічної секції НТШ-А д-р Юрій Шевчук („Шевченко про значення мови”), віце-президент і директор історико-правничої секції НТШ-А, професор Університету міста Ню-Йорк, д-р Анна Процик („Від Кирило-Методіївського братства до „Самостійної України“ Миколи Міхновського”). Закривав конференцію і підводив її підсумки президент НТШ-А, професор і завідувач катедри ім. Дмитра Чижевського української літератури в Гарвардському університеті д-р Григорій Грабович.
У виступах та доповідях учасників шевченківська тематика розглядалася у тісному зв’язку з актуальними подіями опору сучасної української держави проти аґресії путінської Росії, у контексті гуманітарної кризи в Україні та складних питань утвердження української мови як важливого засобу державотворення і патріотичного виховання молоді. Приділялася увага особливостям розвитку національної свідомости в умовах складних демографічних показників в Україні, впливових обставин вимушеного перебування за межами України на шляхи гуртування українських національних сил в минулому і в сучасности. Наголошувалося на необхідності та на способах припинення процесів ерозії української мови як державної в умовах стихійного перемішування української та російської мов в провідних авдіо- та відеомедіях України і то з ініціятиви самих журналістів, редакторів медій та при потуранні владних очільників.
Живий відгук авдиторії знайшли тези про вирішальну ролю національно-політичних товариств пасіонарної молоді для шансів на успіх національно-визвольної боротьби в суперечливих суспільних умовах европейських імперій ХІХ ст. (передусім, імперії Габсбурґів та Романових), значення послідовного зосередження еміґраційних та вітчизняних національних сил на спільних та узгоджених діях. Одночасно говорилося про необхідність уникнення спрощеного, прямолінійного трактування мотивів творчости Тараса Шевченка як поета-мистця з притаманним геніяльним особистостям складним внутрішнім світом та еволюцією духовних, рушійних чинників художньої самореалізації.
У дискусії, крім доповідачів, активну участь брали присутні в конфереційній залі. Зокрема, жваве обговорення викликало питання про причини ведення Т. Шевченком свого „Щоденника” російською мовою, цього літературного твору, в якому знайшли виливи духовні переживання поета у часи оренбурзького та новопетрівського періодів десятирічного заслання „під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати“. Оця бузувірська, самодурська власноруч царем начертана резолюція вповні характеризує північного деспота і мала на меті замкнути вуста поета. Тим-то Т. Шевченко прекрасно розумів, що кожним „малоруським” словом він нові „кайдани собі кує, як ті добродії дознають” (слова з елегії „Неначе степом чумаки”, 1849).