12 травня, 2016

Чим нам варто керуватися у листопадових виборах

Гадаю‚ зі мною погодиться більшість американців українського походження: критерієм для підтримки чи непідтримки того чи іншого кандидата на пост президента США має бути його наставлення до України. Всі інші пункти передвиборних програм  мають для нас другорядне значення.

Мабуть‚ за останнє півстоліття президентські змагання у США не знали такої метушні‚ як  та‚ що діється на наших очах тепер. З боку республіканців це спричинене‚ передусім‚ тією обставиною, що до перегонів зголосилося майже 20 кандидатів. У демократів кандидатів хоч було й менше‚ зате ситуацію ускладнив той‚ мабуть‚ перший в історії‚ факт‚ що особа‚ котра протягом усієї своєї політичної кар’єри окреслювала себе як соціяліста‚ стала кандидувати від  Демократичної партії.

Що означає бути соціялістом‚ можна розуміти по-різному. Можна бути европейським  соціял-демократом, але можна також бути марксистом. В кожнім разі‚ Берні Сандерс саме соціялістичними гаслами захопив певну частину студентської ідеалістичної молоді. При цьому досить спритно  приховав свої минулі зв’язки з сталіністами, а також сумнівні ідеологічні забарвлення своїх економічних дорадників – попри те‚ що серед них є не просто соціял-демократи,  а фактично марксисти. Він проголосив „справедливу“ соціяльну революцію‚ ідеалістичним контекстом залучивши‚ чисто по-ленінськи‚  до справи чимало „корисних ідіотів” – між ними і деяких розумних американців українського походження.

Сьогодні Б. Сандерс перестав бути актуальним‚ одначе не у зв’язку з його політичною орієнтацією‚ а через велику різницю у кількості делеґатів на Демократичну конвенцію між ним та його головним суперником Гиларі Клінтон і‚ мабуть‚ якоюсь мірою через свій поважний 74-річний вік.

Щоправда‚ Б. Сандерс таки спрямував Г. Клінтон  у свій „соціяльний проґресизм“, але, на мою думку, її ідеологічні засади не надто закорінені, а швидше за все‚ будуть змінюватися в залежності від конкретної політичної кон’юнктури.

Натомість у республіканців ситуація насторожує. Внаслідок великої кількости кандидатів та суспільне невдоволення партійним естеблішментом залишилося три кандидати‚ один з них явно переважає. Це відомий мільярдер Дональд Трамп. І це дивує. Адже він недосвідчений як політик і  примітивний як людина. Під обіцянкою „відновити велич Америки” Д. Трамп пропонує політику ізоляції країни, виступає проти вільної торгівлі – нібито заради збереження праці для американців та захисту американського виробника, не розуміючи, що протекціонізм підвищує ціни. Він також є проти іміґрації‚ навіть леґальної‚ проти втручання у зовнішні конфлікти для ощадження американських бюджетних фондів, проти участи США в НАТО. А відповідно – за дружбу з Росією й особисто з Володимиром Путіном.

Багато американців українського походження зареєстровані як республіканці. Не виключено‚ що дехто з нас і голосуватиме за республіканця Д. Трампа.

Тому пригадаймо собі‚ що нерідко іронія долі змушує підтримати те, що називається „меншим лихом“. Знаємо‚ що Г. Клінтон часто користується неправдою‚ часто говорить те, що слухач хоче чути. Задля фінансової підтримки готова торгуватися політичними впливами. Одначе, американські громадяни українського походження – демократи вони чи республіканці‚ не мають іншого виходу‚ як 8 листопада проголосувати за Г. Клинтон.

Її позитиви: вона не віддасть України москалям,  допомагатиме Україні фінансово, а дипломатично – на форумі Організацій Об’єднаних Націй та в НАТО. Вона не тільки продовжить санкції проти Росії, а навіть може надати Україні ефективну зброю та іншу оборонну допомогу. Вона знає не тільки хто такий В. Путін, але також усвідомлює‚ що стратегічно Росія є найбільшою небезпекою для світового миру та американського впливу у світі.

Ню-Йорк

Коментарі закриті.