16 грудня, 2016

Чарівний звук її гри залишився в серцях шанувальникiв 

1926 рік. Христя Колесса з родиною (сидять зліва): сестра Любка, батько д-р Олександр i мати Ольга Колесси.

Христя Колесса (1915-1978)

1926 рік. Христя Колесса з родиною (сидять зліва): сестра Любка, батько д-р Олександр i мати Ольга Колесси.

1926 рік. Христя Колесса з родиною (сидять зліва): сестра Любка, батько д-р Олександр i мати Ольга Колесси.

Найвища мiсiя музичного мистецтва – це передання багатогранности людських емоцiй, переживань, динамiки життя. Силу впливу музики на нашу свідомiсть, як i пiдсвідомiсть, переоцінити важко. Звук як первинний, найвагомiший елемент музики здiбний віддзеркалити й передати безконечну гаму людських почуттiв.

Одним з небагатьох інструментів, спроможних унiкально уподiбнитися до людского голосу, є вiольончеля. Та не кожному віольончелістові вдається осягнути вершин такого звуковидобування, адже навчитися ньому можна лише частково – найбільшу ролю у видобуванні краси звуку відграє талант.

„Вона грає з такою привабливістю тону й потягу смичка, з такою легкiстю у його веденнi, повнотою глибини інтерпретацiї, такою надзвичайною продуманiстю, що слухач знаходиться у подивi, немов перед музичним чудом“ – читаємо в одній з численних рецензiй („Bremer Nachrichten“, 1936) на виступ вiольончелiстки міжнародної слави Христi Колесси.

Делiкатна, жiночна, витонченої натури красуня з легкістю володiла цим важким в прямому й переносному сенсi музичним iнструментом.

Вона була наче вроджена для сцени: „Невловиме „щось“ променює вiд молодечої ще, а проте так виразної iндивiдуальности Христi Колесси. I хоч вона ще – напiвдитина, a проте нема в її грi ні тiни тої „сенсацiйности“ – невідлучного атрибуту усяких „вундеркiндiв“. Там усе таке природнє, а таке чисте у виразi, як це стрiчаємо на вершинах мистецтва“, – захоплено писав славний композитор Василь Барвiнський в газетi „Новий час“ (ч. 199, 1933).

„Сьогоднi заледве 20-лiтня Христя Колесса володiє своїм важким інструментом з такою первiсною силою, що вiд її феноменального розвитку можна очiкувати найвищих досягнень. Її техніка – в найвищiй мiрi солiдна й багата. Її форма виконання – широко розвинена, а загальний вираз гри пульсує теплою кров’ю життя. Її виступ під ідеальний акомпаньямент сестри [Любки Колесси] став справжнім трiюмфом“ („Signale fur die musikalische Welt“, Berlin, 1936).

Такi рецензiї в вибагливiй щодо музично-мистецьких стандартiв Европі свідчать про неабиякий рiвень. Але iншого й не могло бути. Попри талант, блискучу освіту й оточення центром музичної культури – Віднем – Христя вийшла з роду Колесс з глибоко закладеними культурно-мистецькими традиціями. Донька поета, iсторика, засновника й ректора Українського Вiльного Університету, Посла до австрiйського парляменту Олександра Колесси, рідна сестра леґендарної піяністки Любки Колесси, племiнниця вченого-фолкльориста, етноґрафа, композитора, академiка Філярета Колесси, якому Леся Українка доручила збір та опрацювання українських дум, двоюрідна сестра композитора, основоположника Української професійної дириґентської школи академіка Миколи Колесси, споріднена з композитором Іваном Лаврівським і славним тенором Модестом Менцинським.

Школи гри на віольончелі в музичних закладах Італії, Німеччини та Австрії стали для молодої Христі солідною базою у її формуванні як майбутнього професійного музиканта. Найбільший вплив на шліфування її майстерности мали славні Пауль Ґрюмер та Гуґо Бекер – обидва вони згодом увійшли в історію як вагомі педагоги-клясики сучасної віольончельної школи ХХ ст.

Сцені присвятилася з юности, відразу звернувши на себе увагу як авдиторії, так і музикознавців-критиків. З сольовими концертами і як солістка з симфонічними оркестрами концертувала по Німеччині, Австрії, Швайцарії, Голяндії, Польщі, а також Україні.

Рецензії про її гру відзначають неабияку майстерність Х. Колесси як серйозного вдумливого музиканта: „Христя Колесса стала справжнім віртуозо віольончелі, зачарувала слухачів пристрасно-одухотвореною музикальністю, сильним звуком, впевненою технікою“ („Deutsche Allgemeine Zeitungs”, 1936). „Надзвичайні технічні дані й впевненість“ („Diligentia”, Gaga 1942). Чисельні записи на грамплатівки фірми „Електра“ свідчать про виконання, що відзначалося „змістовністю, ліризмом і поетичністю, багатством звукових барв, технічною майстерністю, високою виконавською культурою“ („Енциклопедія сучасної України“).

Її всебічний репертуар охоплював епохи від старовинної клясики до романтики та сучасности; особливим її „форте“ були твори Баха, Боккеріні, Гайдна, Моцарта. Своєю спеціяльною місією мисткиня вважала поширення музики українських композиторів, зокрема часто виконувала твори В. Барвінського.

Tурне по містах Галичини вже славної в Европі 28-літньої Х. Колесси відбулося в 1943 році і пройшло з таким успіхом, що за бажанням публіки один з концертів прийшлося повторити.

„Чуємо в ній окреслену мистецьку ідивідуальність, вдумливу й наскрізь музичну натуру. Це – ширина скалі і виразовости її гри“, – писав В. Барвінський в „Львівських вістях“ 24 лютого 1943 року.

А про виступ з симфонічною оркестрою Львівського оперного театру в березні того ж року читаємо: „Головне зацікавлення слухачів концентрувалося на солістці цього вечора Х. Колессі. Надзвичайно прецизна, проте гнучка і податлива на всі такі багаті агонічні нюанси ритміка, непохитна інтонаційна певність як у рухливих переливних ґірляндах, так і в стрімголовних скоках поодиноких тонів, філіґранні і тонко вирізьблені прикраси знайшли у виконанні віольончелістки свій найкращий вираз“ („Львівські Вісті“, 4 березня 1943 року) .

Особливим прикладом для неї була славна на весь світ, леґендарна зірка-вундеркінд, старша від Христі на 13 років сестра Любка Колесса. Якою б талановитою Христя не була, виростати в тiнi слави старшої сестри з уже устабілізованою блискучою кар’єрою і всесвітнім визнанням було нелегко. Впродовж довгих десятилiть уся увага родини, а найбiльше мами Ольги Колесси (з Лiтинських) була зосереджена на Любцi й посвячена її концертовим турам й організації життя. Христя ж, бiльш вразлива й делікатна, була змушена у великій мiрi пробивати собi дорогу в мистецтво сама. Сама вона й проторювала тернистий шлях в доросле життя, поки не злучила свою долю з вiрним товаришем, згодом – чоловiком, д-ром Юрiєм Ґеричем.

Тягість військової хуртовини, еміґраційні скитання, а згодом – переїзд з уже власною молодою родиною до Канади (спочатку Торонто, потiм – Отави) сповільнили розквіт кар’єри славної в Европі віольончелістки. Та попри те, що похитнулося здоров’я, Х. Колесса понад сили продовжувала працю на мистецькому полі – стала однією з засновників Українського Музичного Інституту в Торонто, де розвинула бурхливу педагогічну діяльність у вихованні молодого покоління віольончелістів, була часто запрошувана до складу жюрі віольончельних конкурсів. Продовжувала концертову діяльність як солістка, так і в камерних ансамблях, ставши концертмайстром віольончельної групи Камерної оркестри „Canadian Broadcasting Corporation“ в Отаві.

Так, оповитий музикою, любов’ю до України й близьких (чоловiка та двох доньок, Марiї і Тетяни, яким вона передала музичний талант), через важку дорогу еміґрацiї, пройшов недовгий 62-літній життєвий шлях вiдомої вiольончелiстки-віртуоза Х. Колесси. А чарівний звук її гри лебединою пiснею назавжди залишився в звукозаписах й серцях шанувальникiв віольончельного мистецтва.

Коментарі закриті.