25 лютого, 2016

Хто яку ролю грав 16 лютого?

16 лютого у Верховній Раді звітував Прем’єр-міністер України Арсеній Яценюк. Атмосфера в сесійній залі провіщувала близьку грозу‚ по якій мав проллятися на вже давно безплідну політичну ріллю очищувальний‚ живильний дощ. Вранці того дня‚ тобто ще перед початком засідання парляменту‚ Президент Петро Порошенко оприлюднив заяву‚ котра‚ мабуть‚ повинна була сприйнятися суспільством як революційно-радикальна: він повідомив‚ що запропонував Генеральному прокуророві Вікторові Шокінові податися у відставку‚ і також виразно висловився вже не за часткове оновлення Кабінету міністрів‚ а за його повну зміну‚ включно з прем’єром – в ім’я швидких‚ ефективних‚ а не вдаваних реформ.

Виникало враження‚ що все вже заздалегідь обговорено‚ і що депутатська коаліція готова саме до цього рішення. Тим більше‚ що список підписів за недовіру урядові зібрав значно більше‚ ніж потрібних для цього 150 депутатських прізвищ. За відставку всього уряду категорично виступили „Самопоміч“ і „Батьківщина“‚ дві фракції коаліції‚ і позакоаліційна фракція Радикальної партії Олега Ляшка.

Також і голова фракції „Бльок Петра Порошенка“ Юрій Луценко в розмовах з журналістами навіть не сумнівався в тому‚ що прем’єр вичерпав кредит довіри: понад 70 відс. громадян України вимагають змінити уряд.

Тому в кулуарних розмовах реалістично мислячі депутати вважали найкращим варіянтом для А. Яценюка добровільну відмову від прем’єрського крісла: мовляв‚ це для нього – єдиний спосіб зберегти політичну чесність і людську гідність.

А тим часом він з парляментської трибуни бадьорим тоном перераховував досягнення Кабінету міністрів‚ з пам’яті вільно оперуючи цифрами‚ відсотками‚ назвами чинних і плянованих програм. Наприклад‚ доходи місцевих бюджетів у 2015 році зросли на 42 відс.‚ а це означає‚ що місцева інфраструктура‚ зокрема лікарні і школи‚ одержали додаткові 24 млрд. грн.

Найпереконливішою виглядала та частина звіту‚ що стосувалася діяльности уряду й особисто прем’єра‚ спрямованої на посилення українського війська й запевнення насущних потреб учасників антитерористичої операції. А. Яценюк повідомив‚ що Україна обладнала понад 200 кілометрів протитанкових ровів на кордоні з Росією.

Прем’єр також нагадав‚ що 10 лютого Кабінет міністрів ухвалив нову програму дій уряду на 2016 рік‚ основу якої складають нібито „379 дуже конкретних і предметних рішень“‚ з ґарантованою підтримкою з боку Міжнародного валютного фонду.

Однак‚ як і слід було чекати‚ в обговоренні звіту переважала нищівна критика. Представник „Опозиційного бльоку“ Вадим Рабинович навіть витягнув з кишені наручні кайданки‚ закликавши нагайно заарештувати усіх без винятку міністрів і кинути їх за ґрати.

А. Яценюкові дорікали‚ що він у своєму звіті не знашов місця для живої української людини‚ не розуміє і не відчуває її сьогоднішніх життєвих тягарів‚ що ні підвищення тарифів на газ для населення‚ ні навіть утворення дорожної поліції не є тими реформами‚ котрих чекає від влади українське суспільство.

Отож висліди голосування за те‚ як оцінювати діяльність уряду за 2015 рік‚ були вповні передбачними: 247 голосами Верховна Рада визнала цю діяльність незадовільною. Далі‚ якби ситуація розвивалася логічно‚ мало відбутися голосування за висловлення недовіри Кабінетові міністрів‚ тобто‚ іншими словами‚ за його відставку.

Але якась невідома сила унеможливила цю логіку. За недовіру урядові і його відставку віддали голоси лише 194 депутати – при необхідних 226. Цікаво‚ що не проголосував за це весь „Опозиційний бльок“ і той самий ультрарадикальний В. Рабинович.

Хмара над головою А. Яценюка розійшлася. Тепер аж до вересня цей склад Кабінету міністрів залишається недоторканим‚ оскільки‚ згідно з законодавством, питання про відповідальність уряду парлямент не може розглядати більш ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльности Кабінету міністрів.

Що ж могло статися?

Колись відомий своєю незалежною позицією і професійною чесністю журналіст‚ а тепер депутат і член фракції „БПП“ Сергій Лещенко припускає в „Українській правді“‚ що голосування за відставку А. Яценюка „провалилося у висліді змови‚ в якій Президент Порошенко був як не активним учасником‚ то‚ щонайменше‚ залаштунковим ляльководом“.

Такої ж думки ще один член „БПП“ і також колишній відомий журналіст Мустафа Найєм: „Провал голосування за відставку уряду – це результат змови олігархів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна – з одного боку. І Петра Порошенка та Арсенія Яценюка – з іншого боку“.

Депутати-журналісти радять уважно придивитися до прізвищ тих членів „БПП“‚ котрі не проголосували за відставку уряду‚ хоч нібито на це розраховував президент. В тому й річ‚ що нібито.  Насправді не проголосували саме 30 найбільш відданих президентові депутатів.

„Повірити, що це сталося випадково, без узгодження з Адміністрацією президента і керівництвом фракції „БПП“, – наївно і нерозумно. Сьогоднішнє засідання вже не залишило сумнівів у тому, що жодного бажання будь-що міняти в цьому болоті немає ні на Банковій, ні на Грушевського“, – вважає М. Найєм.

Що ж у висновку? Що тепер чинитиме Верховна Рада‚ на яку учасники змови переклали відповідальність за урядову кризу?

Депутат С. Лещенко так закінчує свій коментар: „Подібні спектаклі не минають безкарно. Свою ціну неминуче заплатать всі його учасники. Відмовившись від м’якого сценарію – зміни уряду‚ оповитого плющем корупції‚ – ми прийдемо до значно жорсткішого‚ коли народний гнів вимагатиме платити все вищу ціну. Й тоді позачергові вибори будуть здаватися вже не катастрофою‚ а рятівним кругом“.

Подібно‚ що йде саме до цього. Наступного дня‚ 17 лютого‚ про вихід „Батьківщини“ з парляментської коаліції заявила Юлія Тимошенко‚ а 18 лютого це саме вчинила фракції „Самопомочі“. Таким чином‚ в коаліції залишається 217 депутатів – замало‚ щоб надалі ухвалювати закони‚ що їх передбачала коаліційна угода.

Коментарі закриті.