„Українська влада готова надати особливий статус для Донбасу“. Правда‚ звучить це несподівано? Тривога дещо спаде‚ коли уточнимо‚ що йдеться не про офіційну заяву самої української влади‚ а про переконання‚ невідомо з якими підставами висловлене віце-президентом США Джозефом Байденом під час його виступу в Раді з міжнародних взаємин у Ню-Йорку 23 вересня. Втім‚ з іншого боку‚ не може бути‚ щоб один з чільних американських державних діячів не мав для шокуючого повідомлення жодних підстав.
Правдоподібною є така версія. Президент України Петро Порошенко‚ перебуваючи у вересні в Ню-Йорку на 71-ій сесії Генеральної асамблеї ООН‚ мав‚ серед декількох важливих зустрічей‚ окрему розмову з Дж. Байденом. Не викликає найменших сумнівів‚ що головною темою обговорення була війна на сході України і доля Донбасу. І певна річ‚ Дж. Байден‚ політик з високою репутацією‚ не дозволив би собі щось вигадати‚ якби не почув від П. Порошенка про готовність української влади надати Донбасові особливий статус.
Зайвим у цій ситуації є запитання‚ чому сам П. Порошенко мовчить про „особливий статус“. Тому що це надто великий ризик для його й без того невисокого рейтинґу в українському суспільстві. Саме тому для влади є зручними посилання на „західній тиск“. Мовляв‚ Европейський Союз і Америка – наші надійні партнери‚ наші фінасові спонзори‚ й ми ніяк не можемо зіґнорувати їхню позицію щодо Донбасу. Насправді ці жалі на „тиск“ є зумисне створюваним інформаційним тлом‚ яке покликане виправдати готовність української влади згодитися на смертельно небезпечний для української незалежности путінський сценарій „замирення“ на Донбасі.
Знову послухаймо мудру думку американського політолога Олександра Мотиля: „Вперше від 1991 року Україна має можливість вирватися з російської орбіти і стати справді самодостатньою‚ демократичною‚ квітучою державою. Соромно і трагічно буде‚ якщо українці пожертвують своєю державністю‚ національною ідентичністю і процвітанням на вівтарі якоїсь уявної „священної“ територіяльної цілісности‚ і тим самим повернуться в імперське лоно путінської Росії“.
Але варте з’ясування ось що: чия це готовність – влади в цілому чи Президента П. Порошенка? В останній час його вперте небажання визнати‚ що на Донбасі відбувається ніяка не „антитерористична операція“‚ а справжня війна проти України‚ і головною причиною цієї війни є участь у ній російських військ і російської зброї‚ – небажання П. Порошенка визнати це набуло зовсім негарного вигляду.
Перебуваючи у вересні в Ню-Йорку‚ в інтерв’ю для компанії Сі-Ен-Ен він вжив щодо Володимира Путіна таку жалюгідну характеристику‚ котра не може не ображати почуття українців і всього світового українства: що головною ознакою сильного лідера є дотримання свого слова‚ і що „виходячи з цього розуміння‚ я бажаю Путінові стати сильним лідером“.
І це все‚ що може сказати Президент П. Порошенко про В. Путіна? Президент України‚ схід якої вже два роки горить вогнем війни‚ підпаленим тим самим В. Путіном? Як же можна вживати слова „сильний лідер“ стосовно злочинця‚ котрий є страшною загрозою не лише для України‚ але й для всієї европейської цивілізації?
Отже‚ найближчими тижнями це станеться: Президент П. Порошенко в черговий раз ламатиме Верховну Раду через коліно‚ домагаючись ухвалення змін до Конституції в частині децентралізації і надання Донбасові особливого статусу. Чи вдасться це йому? Адже хибність такого рішення – самоочевидна.
„Назвіть мені будь-яку країну з проблемою сепаратизму, де прийняті зміни до Конституції, які фактично закріплюють сепаратизм і безконтрольність над певною частиною території… Цього не зроблено ні в Грузії, ні в Азербайджані, ні в Молдові. То чому Україна повинна змінювати свою Конституцію у зв’язку з аґресією Росії? Це пошук легкого вирішення надзвичайно складної проблеми російської аґресії коштом України“, – говорить колишній Міністер закордонних справ‚ а тепер заступник голови Комітету Верховної Ради з міжнародних питань Борис Тарасюк.
Хто підтримає П. Порошенка‚ крім проросійського „Опозиційного бльоку“? „Народний фронт“‚ 80-членна фракція парляментської коаліції‚ не готовий до такого рішення: „Допоки обстріли тривають, допоки не будуть звільнені всі полонені, допоки російські військові, до останнього військового, не покинуть Донбас, а місцеві терористи не складуть зброю, навіть починати розмови про особливий статус та вибори на окупованих територіях ми не будемо“.
Мабуть‚ як і під час першого читання в серпні 2015 року‚ не проголосують за окремий статус Донбасу фракції „Самопомочі“ і Радикальної партії. Щодо „Батьківщини“‚ то є вже певні сумніви: останнім часом вона все тісніше сходиться з „Опозиційним бльоком“.
Проте проблема в іншому. Навіть якщо жодна депутатська рука не підніметься за „особливий статус“ для Донбасу‚ президент України‚ на превеликий жаль‚ не перетвориться враз з олігарха-комерсанта на бойового полководця. Замість‚ не гаючи часу‚ вибудовувати непробивну оборонну „лінію Манергайма“‚ П. Порошенко‚ як свідчить українська розстежувальна преса‚ робить спроби перекупити телеканали‚ котрі належать іншим олігархам. Зокрема „112-ий“‚ який дозволяє собі гостру‚ але ніколи не безпідставну критику на адресу влади.
Звісно – без критики легше жити. Але легше й впасти…