КРОПИВНИЦЬКИЙ‚ Кіровоградська область. – Невидима смерть була маштабно випущена на українців і світ аварією на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року. Найпершим з загону радіяційної та хемічної розвідки і дозиметричної контролі, яким командував Сергій Глушко, помер молодий чоловік, який необережно посидів на підніжці вантажного авта. Він пішов із життя уже тоді, коли його товариші ще залишалися на службі у зоні.
С. Глушка призвали на так звану перепідготовку у червні 1986 року з Світловодська. На той час він уже відслужив у армії і мав певний досвід та звання спеціяліста-інструктора хемічних військ. Тож трохи більше від інших розумів, яку небезпеку для людини становить радіяція.
Загін розташувався у наметах неподалік села Рудня-Іллінецька. Людей у селі вже не було, їх виселили, найближчий населений пункт – село Діброва, за сім кілометрів. Радянський механічний прилад ДП-5, яким мали вимірювати радіяцію, був дуже недосконалий – він передбачав 35 відс. похибки. У перші тижні після аварії писали три рентґени радіяції на добу. С. Глушку дали вказівку писати два рентґени, а як воно було насправді – невідомо. Так само було невідомо, скільки кожен з ліквідаторів набрав тих рентґенів. Кожному видавали так звані накопичувачі, які на спеціяльному приладі слід було налаштувати на нульову позначку, але більшість людей цього просто не знала, тож і не могла одержати реальних результатів.
Доводилося також знезаражувати хати, звідки виселили людей. Це була важка і фактично марна праця. Непрофесіоналізм і дурість начальства часом доходили до абсурду: якось їм дали завдання вичерпувати воду з колодязя. Що це дало? Однак джерела перекрити не можна було, та й з підземних глибин вода надходила чиста. А то влаштували показові військові навчання – прогнали людей понтонною переправою через Прип’ять, аби генерали з вертолетів могли милуватися готовністю війська виконувати будь-які завдання. А який там був рівень радіяції – генералів не цікавило. До військових у зону привозили з концертом дітей! Над усім цим височів напис російською мовою величезними буквами: „Чорнобильська АЕС ім. В. І. Леніна працює на комунізм!“.
С. Глушко розповідає, що на початку 1990-их років він мав можливість обстежитися у Академії радіяційної медицини і дізнався про себе, що у нього змінились захисні властивості організму, усі внутрішні процеси проходять з набагато більшою динамікою, тобто людина всередині старіє набагато швидше свого віку. Безперечно, це мало б стати площиною дослідження спеціялістів. Але у Кіровограді немає навіть імунолога, який би постійно спостерігав за змінами у здоров’ї ліквідаторів‚ постійно виникають проблеми з ліками. Але вояки радіяційної та хемічної розвідки робили усе, як могли.
Їхній командир С. Глушко, голова Кіровоградського обласного осередку Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів „Чорнобиль-86“‚ єдиний, хто з них залишився живим.
„Якщо взяти за рівнем небезпеки, – міркує він, – вибухи над Гірошімою і Наґасакі були потужністю 20 кілотонн 235-го урану у еквіваленті тротилу, то у Чорнобилі зірвалася мегатонна, де були уран-235, стронцій, плутоній, америцій, усе це ввійшло в реакцію, розсіялось, частина полетіла десь у світи, інша – осіла. Період напіврозпаду цих речовин – від двох тижнів до 40 тис. років. Це за даними науки. Але мені здається, ми досі не можемо до кінця дослідити і зрозуміти, які саме процеси відбулися і як вони відіб’ються на нашому майбутньому. У Чорнобилі панував примітивізм та стереотипи комуністичної тоталітарної системи, показуха і демагогія переважали над турботою про захист здоров’я і безпеку людей“.