Увага всього світу прикута до Америки. Увага надзвичайна і неоднозначна – поєднана і з надіями‚ і з тривогою. Що насправді принесе з собою президентство недосвідченого в політиці республіканця Дональда Трампа? Покищо ніхто не може сказати‚ а відповідь виявиться важливою не лише для американців. Сполучені Штати завжди були для десятків і сотень інших країн взірцем демократії‚ принциповим захисником людських прав і свобод. Ці країни – а серед них є й Україна – сподіваються‚ що так воно залишиться й надалі. Міжнародна спільнота вже має сталі уявлення щодо загального розвитку і співпраці‚ щодо об’єктивности ґльобальних процесів в економіці‚ науці‚ технології‚ й тепер було б щонайменше несвоєчасно витягати з-під цього фундаменту наріжний камінь – визначальний вплив США на світові цивілізаційні процеси.
Передчуття великих змін – бажаних для однієї частини американського суспільства і небажаних для іншої – напружило виборчу кампанію ледве не до вибуху‚ мільйони прихильників Гиларі Клінтон і політичного курсу демократів сприйняли перемогу Д. Трампа як трагедію. У багатьох містах відбулися „марші протесту“‚ соціяльні мережі рясніли закликами: „Зупинімо Трампа і його ідеї нетерпимости!“. Більше того – Д. Трампові рішуче опонувала чимала група визначних республіканців‚ як от Джон МаКейн‚ Тед Круз‚ Марко Рубіо та інші.
Зі сторони‚ з боку інших демократичних держав можливий прихід Д. Трампа у Білий Дім викликав глибокий скептицизм. Лондонський „The Economist“ відверто писав‚ що республіканський кандидат не має необхідних для президента якостей‚ що він веде себе‚ як „людина самозакохана‚ схильна до образ та погано дисциплінована“‚ і що його „популістські обіцянки розваляться під вагою власних протиріч“.
Завмерли від недобрих очікувань об’єднана Европа і НАТО‚ почувши від Д. Трампа ізоляціоністські заяви і поради‚ що европейці повинні самі дбати про свою безпеку і долю.
Очевидно‚ дещо розгублений Китай – і не тільки через чемну відповідь Д. Трампа на телефонічне привітання від президента Тайвану‚ але й через небезпідставний острах‚ що США за „неореалістичне“ президентство Д. Трампа ледве чи сприятимуть Китаєві в його зазіханні на економічне провідництво у світі.
Зате справжнім святом була перемога Д. Трампа для кремлівського режиму. Московські пропаґандисти на тисячу ладів повторювали Д. Трампову похвалу на адресу Володимира Путіна і впевняли: ну‚ тепер Америка віддасть Україну Росії.
У Києві тим часом не знали‚ що думати. Бо помилилися‚ недипломатично поклавшись на мнимі переваги Г. Клінтон. Залишилося хіба втішати себе‚ що нічого страшного не може статися‚ адже політика США тримається на надійній‚ перевіреній часом системі взаємних стримувань і противаг. Є незалежний від Білого Дому Конґрес‚ незалежний суд‚ незалежні експертні інституції‚ незалежна преса. А також президент матиме неодмінно професійну і неодмінно досвідчену адміністрацію. Зрештою‚ сам Д. Трамп‚ як і всі його попередники‚ після інавґурації подивиться на світ Божий іншими очима‚ ніж під час запеклої виборчої кампанії.
Ці гарні українські надії потьмяніли у день‚ коли Д. Трамп номінував на пост Державного секретаря США Рекса Тілерсона‚ виконавчого директора нафтової компанії-гіганта „Exxon Mobile“‚ відомого своїми давніми бізнесовими зв’язками з Росією. А може‚ й не тільки бізнесовими – сам номінант говорить про свої близькі взаємини з В. Путіном‚ а телемережа „CNN“ на підтвердження цього вже декілька разів показала давнішній відеосюжет‚ як В. Путін пришпилює до грудей Р. Тілерсона державний російський „Орден Дружби“. При цьому газета „The Washington Post“ доречно нагадала‚ що Р. Тілерсон виступав проти запровадження антиросійських економічних санкцій.
Тобто‚ прихід у Білий Дім Д. Трампа‚ а в Державний департамент – Р. Тілерсона може означати не просто зміни‚ але зміни дуже небажані для багатьох країн‚ зокрема тих в Східньій Европі‚ прибалтійських республік і України. Властиво‚ запахло „новою Ялтою“ – ймовірністю зруйнування сучасної системи міжнародної безпеки‚ політичною нестабільністю на европейському континенті‚ який дотепер багато в чому залежав від підтримки з боку США.
Відомий британський публіцист Едвард Лукас припускає‚ що В. Путін запропонує Д. Трампові співпрацю в боротьбі з іслямським тероризмом‚ натомість США мусять згодитися‚ що вся Східня Европа є сферою російського військового і політичного впливу. Що Москва‚ вишколена у підступах і фарисействі‚ пробуватиме це вчинити‚ сумнівів нема‚ але не віриться‚ що США вдруге‚ після фатальної помилки Френкліна Рузвельта‚ зважаться на щось подібне.
При цьому всьому не забуваймо‚ що американці обирали Д. Трампа передусім для своєї країни. Чого вони очікують від нього? Що їм не подобалося у політиці‚ зокрема внутрішній‚ демократів? Куди‚ в який бік люди хочуть рухатися під його провідництвом? У той бік‚ де не буде жодних проблем? Де стануть можливими прості відповіді на складні запитання? Де США повернуть свою історичну велич в такий дивний спосіб – відгороджуючись від решти світу?
Швидше за все‚ мають рацію ті аналітики‚ котрі перемогу Д. Трампа вважають не причиною неминучих змін‚ а тільки наслідком гострих недоліків американського суспільства. Занадто довго рухалося воно вліво‚ все далі від народного розуміння‚ що таке добре‚ а що зле‚ в руслі не так об’єктивної ґльобалізації‚ як керованої з боку міжнародних корпорацій – з їхнім ненаситним прагненням до надприбутків.
Ерік Райнерт‚ економіст зі світовим іменем‚ пише з цього приводу: „Перемога Трампа в Америці — прояв глибинного незадоволення середнього прошарку США своїм місцем в умовах ліберальної ґльобалізації. Неолібералізм вмер. У США і крайні праві на чолі з містером Трампом, і крайні ліві — з містером [Берні] Сандерсом, розуміють, що вільна торгівля не є в інтересах Сполучених Штатів… Великі фінансові корпорації, що засіли на Вол-стріт, дуже наживаються на ґльобалізації світового ринку та статусі супердержави США. А ось що стосується реального сектору економіки, то тут вільна торгівля вигідна лише у випадку‚ якщо торгують дві однаково сильних економіки, інакше вона є прибутковою тільки для сильнішого партнера. Протягом майже всього ХХ ст. США були саме таким сильним партнером у будь-яких торгових взаєминах. Але нове століття несподівано принесло американському бізнесові неприємну несподіванку: Штати стали програвати в конкурентній боротьбі — в першу чергу Китаєві“.
Отже‚ зміни назріли‚ і Д. Трамп‚ покищо гіпотетично‚ може стати їхнім рушієм. Міт Ромні‚ один з безкомпромісних опонентів Д. Трампа на початку виборчої кампанії‚ сказав наприкінці виборів: „Трамп – це та людина‚ котра може повести нас вперед“.