24 березня, 2017

У телерадіоетері має бути державна мова

Промовляючи 9 березня на врученні Шевченківської нагороди її лавреат Іван Малкович сказав: „Правда сьогодні така, що наша держава майже не дбає про українську мову, що все починається й закін­чується велемовними, пустопорожніми фразами. Що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих абори­генів. Що ми ще й досі, як соняшник до сонця, повертаємо голови на почуте українське слово. Що й донині не скасовано горезвісний закон Ківалова, який ганьбить цілу націю“.

Після відновлення незалежности України тривалий час в національному телерадіоетері панувала російська мова. Закон „Про телебачення і радіомовлення“, прийнятий наприкінці 1993 року, не передбачав захисту державної мови. Лише в січні 2006 року була прийнята нова редакція цього закону, яка упорядкувала застосування мов у телерадіоетері. Телерадіоорганізації мали вести мовлення державною мовою‚ а мовлення на певні реґіони могло здійснюватися також мовою національних меншин, які компактно проживають на даній території.

Але у 2012 році „закон Ківалова-Колесніченка“ скасував усі норми цього закону і дозволив телерадіоорганізаціям визначати мову мовлення і трансляції на свій розсуд. Для них це стало стимулом створювати переважно російськомовний продукт‚ особливо в музичних‚ розважальних програмах. Квот на програми українського виробництва перестали дотримуватися. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, провівши в минулому році масові перевірки на дотримання квот, виявила, що більшість загальнонаціональних радіостанцій не передають музичні твори українських авторів і виконавців‚ або передають їх вночі, щоб виконати квоти. В середньому вісім пісень російською мовою розбавляються однією україномовною.

Надмір російської мови спостерігається у інформаційному телерадіомовленні. У лютому кореспонденти Радіо Свобода на півдні, півночі, заході і сході України послухали, якою мовою звучить радіоетер у їхніх містах. Ніде частка радіостанцій, що ведуть мовлення українською мовою, не перевищила чверть обсягу. Причому найбільша частка була на сході і півдні‚ а на заході та півночі вона вдвічі нижча.

8 листопада 2016 року набув чинности закон „Про внесення змін до Закону України про телебачення і радіомовлення“‚ який визначає‚ що  мовою ведення програм є виключно мова дикторів та ведучих, незалежно від того, чи це прямий етер, чи запис.

Новий закон мав би захищати державну мову у телерадіоетері‚ але виконують закон люди. І саме до них‚ носіїв української мови‚ звернений докір Івана Малковича.

Вихід з мовної спадщини СРСР нелегкий‚ але необхідний. Особливо в умовах війни Росії на сході України.  Недруги державної мови посилаються на досвід двомовних країн‚ зокрема Швайцарії чи Фінляндії. Однак жодна з них не відчуває  територіяльних претензій сусідніх держав‚ спирається на їхнє доброзичливе ставлення. Сьогодні не можна говорити про політику добросусідства Росії відносно України. За приклад можуть послужити Польща‚ Чехія‚ інші країни східньої Европи‚ мешканці яких швидко визволилися від нав’язуваної їм російської мови й‚ знаючи її‚ усе ж вживають мову своєї держави. Носії української мови мають бути на своїй землі не аборигенами‚ а хазяями.

Коментарі закриті.