7 липня, 2016

У світлу пам’ять д-ра Івана Гвозди

Св. п. д-р Іван Гвозда

5 червня, в Сиракюз, Ню-Йорк, перестало битися серце одного з найактивніших представників післявоєнної патріотичної еміґрації. Після довшої недуги на 90-му році життя помер д-р Іван Гвозда – заслужений громадянин, громадський та політичний діяч, педагог, патріот, добрий чоловік для дружини та батько для своїх дітей і дідусь для внуків.

І. Гвозда народився 20 лютого 1927 року в селі Височани на Лемківщині у сім’ї Василя і Марії Гвоздів. У вирі Другої світової війни неповнолітнім опинився в австрійському таборі втікачів, а відтак у Баварії. До 1947 року вчився у таборах Траунштайн і Делінґен, а потім поступив на факультет права Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені. 1950 року еміґрував до США. Під час Корейської війни служив в американському летунстві.

В 1954-1958 роках І. Гвозда студіював дипломатію і міжнародне право у Сиракюзькому університеті, в якому здобув науковий ступінь бакалавра, а згодом – маґістра. Докторські студії продовжував у цьому ж університеті в ділянці політичних наук, а завершив їх в УВУ 1968 року. На той час у Сиракюзькому університеті активно діяли українські студенти, об’єднані в Союзі Українських Студентських Товариств Америки. І. Гвозда допомагав їм у потребі, в тому числі й авторові цієї статті, бо з власного досвіду знав, що простеляти собі шлях до науки і знання в американських школах не всім було легко.

Безперечно, він тужив за батьками та рідними, що залишилися на рідній землі. 1957 році одружився з Валентиною Диловською – вчителькою французької та російської мов. Діти Ліда й Іван закінчили Школу українознавства ім. Лесі Українки в Сиракюзах, побували на пластових таборах, здобули вищу освіту, створили власні українські родини. Покійний пишався своїми внуками-пластунами – Васильком, Захаром, Миколою та Адріяною.

Д-р І. Гвозда дбав не лише про своїх дітей та внуків. Як добрий педагог, він ніколи не забував гасла „Бог і Україна” та виховував українську молодь на основах християнської моралі та справжнього патріотизму, підтримував Товариство „Рідна Школа”, a згодом став дорадником (інспектором) Шкільної Ради УККА в Сиракюзах.

Д-р І. Гвозда працював викладачем політичних наук та історії у вищих школах Ню-Йорку. Упродовж багатьох років був директором моделю ООН в його школі та членом правління Всеамериканського моделю ООН, членом різних американських професійних організацій. За свою працю одержував різні признання та нагороди.

Усе був дуже активним провідним членом української спільноти, особливо у сиракюзькій громади. Як пластун і член Куреня „Хрестоносці”, очолював Станицю Пласту в Сиракюзах. Крім того, був засновником Осередку Спілки Української Молоді Америки в цьому місті та його першим головою. Був головою Округи Українського Народного Союзу на своєму терені. Упродовж багатьох років очолював Відділ Українського Конґресового Комітету Америки, був головою Ради директорів Української Кредитової Спілки, очолював громадські комітети з відзначення 50-ліття Голодомору в Україні в 1932-1933 роках і 200-річчя США та інші.

І. Гвозда дуже радів відновленню незалежности України, не забував про свої обов’язки щодо Лемківщини та лемків, яких поляки виселили з рідної землі 1947 року. Він приєднався до праці в Організації Оборони Лемківщини (ООЛ), а на ХІІ з’їзді ООЛ в Ню-Йорку 1969 року його обрано головою Крайової Управи ООЛ. Він створив видавничо-наукову референтуру і очолив її та робив необхідні заходи в напрямі оформлення лемківського дослідчого відділу в українському Гарварді, був співзасновником Фундації дослідження Лемківщини, підтримував ідею заснування Українського лемківського музею та допомагав у його створенні.

Д-р І. Гвозда був ініціятором створення Світової Федерації Лемків (СФЛ) та об’єднання в ній лемків різних політичних напрямків у вільному світі. Як перший голова СФЛ, розгорнув велику суспільно-політичну працю з метою винести справу зруйнованої Лемківщини та всього Закерзоння на міжнародну арену. Завдяки його ініціятиві були видані наукові лемківські річники. Надрукував в українській та американській пресі понад 1‚320 статтей. Був автором петиції до Генеральної Асамблеї ООН про незавидну долю Лемківщини та лемків, яку підписали 8,000 осіб.

Д-р І. Гвозда був автором багатьох документів до державних інституцій США в обороні своїх земляків. 17 січня 1977 року очолив делеґацію СФЛ до Державного Департаменту США та до Посольства Польщі у Вашінґтоні. Завдяки зусиллям голови д-ра І. Гвозди про лемківську проблему написано в Конґресовому рекорді (Congressional Record, Vol. 123, № 27, Feb. 17, 1977), а лемківська проблематика стала предметом обговорення на міжнародних рівнях.

Д-р І. Гвозда був членом Української Вільної Академії Наук і Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці .

Панахиду у похоронному домі Мацко-Васало відслужив о. парох Михайло Досяк. Добрим словом Покійного прощали Світлана Біґґс – директор Школи українознавства ім. Лесі Українки, Діді Бутенко від Пласту, Микола Дупляк від родини та Марко Гованський – голова Крайової Управи ООЛ. Про Покійного говорили також його діти Ліда й Іван. Похоронний обряд довершив о. Володимир Пісьо у церкві св. Івана Хрестителя, а відтак на парафіяльному цвинтарі. Добрим словом біля могили Покійного згадав також голова Відділу УККА і Орест Грицик.

Вдячні внуки заспівали над його могилою популярну лемківську пісню „Ой верше мій, верше”.

Вічна Йому пам’ять!

Коментарі закриті.