КИЇВ. – „Чи вдасться Міністерству культури змінити неґативний стан у вітчизняній культурі?“‚ – таким було провідне питання на прес-конференції 27 грудня 2016 року в Українському кризовому медія-центрі. В ній взяли участь заступник міністра культури України Тамара Мазур, начальник Управління сценічного і візуального мистецтва Павло Білаш, начальник Управління правового забезпечення Міністерства культури Лариса Петасюк.
Міністерство культури провело вже 25 конкурсів на посади керівників державних закладів культури за новою процедурою: закон про конкурсні процедури набув чинности на початку лютого 2016 року. Одне з дискусійних питань – які громадські організації мають право долучатися до формування конкурсної комісії. У Міністерстві зіткнулися із проблемою, коли професійна громадськість є пасивною, а активність проявляють зацікавлені у „конкретному результаті“ на замовлення старих керівників установ культури.
Громадянське суспільство мало б проявити тут свою активність і забезпечити прийняття правильного, прозорого, а не „підкилимного“ рішення. У більшості з 80 конкурсів зацікавлені сторони намагалися забезпечити собі додаткові голоси через „дружні“ громадські організації. Законодавець має ліквідувати цю „шпарину“ для маніпуляцій і Міністерство культури має звернутися до Комітету Верховної Ради з питань культури і духовности з проханням детальніше роз’яснити цю норму.
Ще однією складністю є проблема‚ як забезпечити добровільний і чесний вибір представників комісії від трудового колективу. Адже люди в зв’язку з високим рівнем безробіття остерігаються обирати кандидатів, нельояльних до діючого керівника, побоюючись звільнення і дискримінації. Міністерство хоче встановити таємне голосування для обрання членів комісій, щоб виявити реальне волевиявлення трудового колективу.
Також було запропонувано встановити чіткішу структуру презентації кандидата, тому що зараз вимоги дуже узагальнені і під час конкурсу справді більше оцінювали виступи, а не програми кандидатів. Надалі будь-хто, хто йтиме на конкурс, має розуміти, що програма має бути максимально реалістичною, а члени комісії зрозуміють, що треба оцінювати реальну програму, а не кандидата і його красномовство.
Під час обговорення присутні запропонували обмежити вік кандидатів‚ як це встановлено для державних службовців‚ і встановлювати граничний термін перебування на посаді (не більше двох термінів підряд). Це пов’язано з тим, що у багатьох колективах і закладах культури за мовчазною згодою держави і суспільства керівниками „довічно“ залишаються ще ті, хто був призначений у радянські часи і не здатний вже змінити свій стиль управління згідно з вимогами швидкоплинного часу. Загартовані на ниві комуністично-номенклятурної роботи особи мають величезний досвід як обходити вимоги закону на свою користь. Корупційні зв’язки – це закономірне явище для людей, які десятиліттями беззмінно працюють у дотичних сферах, тому ці люди ні в якому разі не можуть бути незалежними експертами один для одного.
Гуманітарну політику України у XXI ст. не повинні визначати представники колишньої комуністичної номенклятури. Очільниками музеїв повинні стати лише нові, проґресивні особи, здатні реформувати культурний простір України. На місця старих радянських чиновників повинні прийти найдостойніші фахівці, які будуть розглядати музеї України не як свою власність і „годівницю“, а як інтелектуальні центри нації.