18 лютого, 2016

У вінок пам’яті пастиря-мученика

Ім’я довголітнього настоятеля церкви св. Івана Богослова в селі Штунь на Любомильщині о. Миколая Покровського залишається, на жаль, невідомим історичній науці, історії рідної церкви. Лише волинська діяспора згадала його в Канаді у „Літопису Волині” за 1961 рік.

Село Штунь розташоване в долині річки Нерестниці і належить до давніх поселень Волинської землі. Церква св. Івана Богослова (1777 рік) за свою історію мав багато настоятелів, а о. М. Покровський, був призначений 10 жовтня 1920 року і прибув до села в другій половині 1922 року. Він народився 16 серпня 1895 року в Орловській губернії, закінчив духовну семінарію в Орлі 1914 року і потрапив у вир Першої світової війни, під час якої закінчив військово-фельдшерську школу. На фронті був тричі поранений, перебував у шпиталі, в містечку Степань, де познайомився з донькою священика, вчителькою Марією Кужель і одружився з нею. 22 квітня 1920 прийняв священичу хіротонію в Крем’янці з рук Єпископа Діонісія.

Домашнє господарство вела дружина, матір чотирьох дітей. Під впливом дружини Марії, свідомої українки, о. М. Покровський став активним українським душпастирем і громадянином, виховував своїх дітей в українському дусі, національних обрядах і традиціях, українська мова була в його домі рідною.

В 1925 році о. М. Покровський парафію в Штуні перевів на українську мову. До хворих парафіян він приходив як лікар. За медичну опіку ніколи не брав грошей.

Польська поліція, яка пильно стежила за священиком, у своїх доносах до вищих чиновників наголошувала про його нелояльне ставлення до Польщі. Але усі намагання польської влади усунути його з парафії натрапляли не лише на опір парафіян.

Прихід у вересні 1939 року червоних „визволителів” приніс нові випробування для українського священика і його родини. Їх мали вивезти 25 червня 1941 року, але перешкодила здійсненню цього пляну війна між Гітлером і Сталіним. На Волині постала УПА, до якої пішов цвіт української нації. В підпіллі працювали і діти священика – син Іван в районному проводі ОУН та дочка Наталя у жіночій районній службі.

22 грудня 1943 року польські банди, які винищували українців, напали на село Вижгів, де переховувався з родиною о. М. Покровський. Поляки знищили Вижгів підступом, переодягнуті у вояків УПА. Вони закатували о. М. Покровського, вбили його дочку Наталю та інших жителів села. Син священика Іван пройшов московські концтабори і повернувся на рідну землю.

На 49-му році життя скінчилися земні дороги о. М. Покровського, на 21-му році – доньки його, застреленої вбивниками на вулиці. Поховали їх в спільній могилі біля храму в селі Штунь. Врятувались тоді Марія з доньками Анною і Олександрою, щоб загинути на засланні в Архангельській області.

Одначе український дух, засіяний о. М. Покровським, продовжує жити в душах селян, бо село Штунь і його жителі завжди були, є і будуть українцями, бережуть пам’ять про о. М. Покровського. Могилу, в якій похований священик з донькою Наталею, старанно доглядають у селі.

Луцьк

Коментарі закриті.