КИЇВ. – 8 грудня 2015 року на Меморіялі жертв сталінських репресій у Биківні відбулося вшанування пам’яті поета Михайля Семенка напередодні його дня народження. На дереві неподалік місця, де, за даними дослідників, поховали розстріляного першого українського поета-футуриста, повісили табличку, зроблену за макетом дизайнерки Поліни Городиської.
Участь у церемонії взяли директор „Смолоскипа” Ростислав Семків, генеральний директор Національного історико-меморіяльного заповідника „Биківнянські могили“ Богдан Біляшівський, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак і племінник поета Марко Семенко. Ведучою була заступниця директора заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.
„Індивідуалізм М. Семенка, його пошуки осібного шляху в житті і мистецтві були несумісними з комуністичними реаліями, – зазначив Б. Біляшівський. – Семенко загинув у розквіті сил, страчений за абсолютно фальшивими, абсурдними звинуваченнями, а теперішнє покоління інтелектуалів може лише гадати, як би розквітнув його талант за інших обставин“.
Вірші М. Семенка читали молоді поети Любов Якимчук, Галина Танай, Олег Коцарев, Олена Герасим’юк, Олена Степаненко. У своїх виступах вони також звернули увагу на висновки, які має винести українське суспільство з трагедії сталінських репресій і загальної атмосфери того часу з огляду на сьогоднішні випробування, що їх переживає Україна.
Наприкінці присутні поклали квіти до меморіяльних споруд, а представники „Смолоскипа” передали до бібліотеки заповідника книжки, пов’язані з творчістю мистців „Розстріляного Відродження“ і шістдесятників.
М. Семенко належав до найбільш помітних постатей української літератури першої половини ХХ ст. Поет і промотор культури, організатор численних видань, покровитель багатьох молодих авторів – він організував аванґардний, експериментальний літературний напрям: футуризм. При цьому в своїй творчості вмів бути то епатажним новатором, то взірцевим задуманим ліриком.
Як і багато інших письменників, М. Семенко активно деклярував підтримку радянської влади. Сьогодні важко сказати, наскільки це було щирим переконанням, а наскільки прагненням уціліти, працювати, розвивати українську культуру в нових умовах. У кожному разі більшовицька диктатура послуг офіційного прихильника (а часто й аґітатора) не оцінила. 1937 року поета арештували й розстріляли за звинуваченням у тероризмі.
Ваша думка