Спеціяльно для „Свободи“
Попри усі труднощі організації розкопок у Батурині Чернігівської области у воєнні роки, українські та канадські археологи й історики плідно продовжили дослідження цього міста та публікацію їхніх праць. З 2001 року цей історико-археологічний проєкт спонзорують Програма дослідження східньої України ім. Ковальських при Канадському Інституті Українських Студій (КІУС) Альбертського університету, Понтифікальний інститут середньовічних студій (ПІСС) Торонтського університету та Дослідний інститут „Україніка“ у Торонто.
В розкопках Батурина 2015 року брало участь 45 студентів і науковців з університетів Чернігова, Києва й Глухова. Минулого літа експедиція збільшилась до 70 учасників з навчальних закладів цих міст та Сумського державного університету. Її очолював археолог Юрій Ситий з Чернігівського національного університету. Виконавчим директором проєкту історико-археологічного дослідження Батурина є д-р Володимир Мезенцев (Торонтське бюро КІУС). Відомий історик України-Руси проф. Мартін Дімнік (ПІСС) бере участь у вивченні цього міста й публікації результатів його розкопок.
У 1669-1708 роках Батурин був столицею козацької держави. Французькі просвітителі та шведські історики XVIII ст. називають його головним містом країни козаків і багатою резиденцією широко знаного на Заході гетьмана Івана Мазепи (1687-1709). За його правління Батурин досяг свого найвищого економічного, демографічного й культурного розвитку та добробуту населення.
Скульптурна композиція „Гетьмани. Молитва за Україну“ в Батурині. Бронза і камінь. Скульптори Микола і Богдан Мазури, 2009 рік. Зображено гетьманів, діяльність яких пов’язана з Батурином (зліва): Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик та Кирило Розумовський. (Фото: Тетяна Кербут)
Піднесення міста було підірвано під час придушення царем Петром І повстання І. Мазепи проти деспотичної влади Москви над центральною Україною. 1708 року російське військо захопило повсталу гетьманську столицю, пограбувало й спалило її та перебило усіх оборонців і мешканців без помилування жінок, дітей, старих і духовенства, загалом до 14 тис. осіб. Покаране місто 42 роки лежало у руїнах та згарищах. Останній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський (1750-1764) відбудував, знову заселив Батурин і зробив столицею козацької держави незадовго до її скасування Російською імперією в 1764 році.
У період бездержавности України колишня гетьманська столиця все більш занепадала і перетворилась на село за радянської влади. У незалежній Україні Батурин почав відроджуватись і 2008 року одержав адміністративний статус міста на вшанування його визначної ролі в історії країни та її державности.
У 2015-2016 роках археологи відкрили фундаменти двох чималих цегляних житлових споруд за межами колишньої батуринської фортеці, які не збереглись до нашого часу. Ю. Ситий пов’язує їх з відновленням міста К. Розумовським у другій половині XVIII ст.
Експедиція продовжила розкопки залишків маєтку І. Мазепи на Гончарівці, передмісті Батурина. Перед 1700 роком він спорудив там багатоприкрашений мурований палац на три поверхи з мансардою. Під час розорення міста цю головну резиденцію гетьмана пограбувало й спалило російське військо.
На основі багатолітніх розкопок стін і фундаментів палацу та аналізи малюнку його руїн 1744 року дослідники відтворили плян, габарити, архітектурний дизайн та декор споруди. В. Мезенцев дослідив численні фраґменти керамічних плиток підлог палацу Гончарівки, масово знайдені в ході його розкопок 2009-2014 років, і виділив дев’ять конструктивних та орнаментальних типів мощення цих підлог. Їх виклали плитками шестикутної, октагональної, квадратової, прямокутної й підтрикутної форм різних розмірів. Багато з них вкрито зеленою, салатовою чи блакитною поливою, а деякі є теракотовими (випалена глина без покриття).
В. Мезенцев та член Батуринської експедиції, художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів), підготували реконструкції технікою комп’ютерного фотоколажу відомих нам типів підлог палацу І. Мазепи. Дослідник виявив, що форми і оздоблення плиток та способи мощення ними підлог цього палацу мають широкі аналогії серед дизайнів підлог костелів, монастирів, палаців, замків, університетів і ратуш Польщі й реґіонів Тоскани та Емілії-Романьї в Італії нового часу.
На цій підставі В. Мезенцев гадає, що більшість форм плиток, їх наборів та прийомів викладення підлог гетьманського палацу мають північноіталійське походження. Можна вважати, що до його зведення наприкінці 1690-их років провідні майстри будівельної майоліки Києва вже перейняли й адаптували деякі італійські, польські та західньоевропейські фасони підлог. Ю. Ситий переконливо показав, що керамічні плитки підлог, пічні кахлі, розетки й плити з гербом І. Мазепи, що прикрашали фасади палацу Гончарівки, виготовили найдосконаліші київські кахлярі.
Гетьман міг замовити архітектам і оформителям разом із західньобароковою архітектурою для своєї резиденції перейняти модні зразки мощення підлог від палаців, вілл і мансіонів можновладців Речі Посполитої чи Західньої Европи XVII ст. На основі аналізи малюнку руїн Мазепиного палацу 1744 р. його архітектура і декор в цілому відноситься до стилю зрілого центральноевропейського бароко. Однак, за археологічними даними, фриз антаблементу прикрасили керамічними майоліковими розетками, як було типово для культових споруд Києва XVII-XVIII ст. Ці деталі могли принести київські майстри. Таким чином, високохудожнє зовнішнє й внутрішнє оздоблення палацу Гончарівки було синтезою прийомів західнього та українського (київського) бароко.
Використання дев’яти виділених способів мощення керамічних підлог, більшість з яких декоровані емаллю зеленого та особливо рідкісного блакитного кольору, а також близько 30 різновидів ґлязурованих поліхромних пічних кахлів, п’яти типів фасадних розеток і гербових плит свідчить про надзвичайно багату, дорогу й імпозантну орнаментацію Мазепиної резиденції у Батурині. Вона була неперевершеною серед відомих палат інших гетьманів, полковників та генеральних старшин.
В. Мезенцев і С. Дмитрієнко уперше підготували гіпотетичні реконструкції методом комп’ютерного фотоколажу двох мешкальних кімнат та парадної залі зруйнованого гончарівського палацу. Вони виконані на базі комп’ютерних реконструкцій його підлог, графічних і натурних реконструкцій кахляних печей Батурина кінця XVII-початку XVIII ст., архітектурних та декоративних елементів малюнку Мазепиної резиденції 1744 року, писемних згадок про її залю, відомостей про меблі, портрети, ікони й срібний столовий посуд, що вчені приписують гетьманові, й матеріялів довголітніх розкопок залишків тої споруди. Використані знімки цих експонатів із зібрань музеїв Києва, Чернігова, Батурина, Путивля, Дніпропетровська, Кракова у Польщі та інтернетних ресурсів.
На думку В. Мезенцева, на першому поверсі палацу Гончарівки була заля для офіційних авдієнцій, нарад і бенкетів з підлогою, викладеною шестикутними видовженими керамічними плитками у комбінації з квадратними, вкритими зеленою поливою. За повідомленням посла французького короля Людовика XIV Жана де Балюза, котрий 1704 року відвідав батуринську резиденцію І. Мазепи, у її залі висіли гарні портрети чужоземних володарів. В. Мезенцев пропонує наступну ідентифікацію портретів цих правителів. У залі гетьманського палацу поруч з домінуючим портретом Людовика XIV розміщались портрети тогочасного цісаря Габсбурзької імперії Леопольда І, польського короля Яна ІІ Казимира Вази, при дворі якого служив юний І. Мазепа, та тогочасного турецького султана Ахмеда ІІІ, що передано на реконструкції. У цій залі проводились зустрічі керманича України з старшинською верхівкою та послами.
Мешкальна світлиця гетьманської резиденції з підлогою, викладеною керамічними плитками, вкритими зеленою ґлязурою.
У Літописі Самійла Величка повідомляється про наради й трапези полковників і урядовців з гетьманом, урочисті призначення на державні посади та традиційні святкування Великодня у домі І. Мазепи на Гончарівці в 1700 році. Про його розкішні прийняття у своїй резиденції для козацької старшини пише також Ж. Балюз. Запропоновані реконструкції парадної залі та двох покоєвих світлиць І. Мазепи допомагають уявити дизайн, оформлення і умеблювання інтер’єрів його зруйнованого палацу в Батурині.
Минулого року археологи завершили розкопки решток дерев’яної церкви Мазепиного подвір’я. Очевидно, гетьман спорудив її одночасно з палацом до 1700 року. Церква стояла поблизу нього і мала середні розміри, не менше 19х11 метрів. Дослідники припускають, що найближчою аналогією гончарівського храму була первинна тридільна Успенська церква 1709 року в селі Сваричівці Чернігівської области. Ця добре збережена пам’ятка дерев’яної монументальної народньої архітектури Чернігівщини Мазепиного часу дає уяву про дизайн і плян втраченого храму гетьманської оселі.
У 2015-2016 роках експедиція продовжила розкопки залишків садиби генерального судді Василя Кочубея на західньому передмісті Батурина. Кам’яниця цього високопосадовця дійшла до нашого часу від кінця XVII ст. з перебудовами і реставраціями. Її дослідник Ю. Ситий твердить, що у кабінеті судді стояла піч, облицьована чепурними керамічними кахлями з поливою незвичайного бірюзового кольору. Знайдено фраґменти кахлів з пишним орнаментальним мотивом рельєфних стилізованих виноградних ґрон та унікальним рельєфом офіцера чи шляхтича зі шпагою у европейському вбранні кінця XVII-початку XVIII ст. Це людське зображення, ймовірно, виконав місцевий кахляр у наївно-реалістичній манері під впливом барокової скульптури, живопису чи ґравюр Заходу. На місці відкритих Ю. Ситим решток печі вона була реконструйована у натурі і є важливою окрасою інтер’єру Кочубеєвої палати.
2015 року археологи виявили багато уламків теракотових кахлів з рельєфним рослинним візерунком. Деякі з них вкриті зелено-блакитною ґлязурою. Ю. Ситий гадає, що вони оздоблювали піч дівочої кімнати палати. Там мешкала молодша донька В. Кочубея, красуня Мотря, яку покохав овдовілий І. Мазепа.
В ході торішніх розкопок біля Кочубеєвої кам’яниці знайшли п’ять срібних та мідяних польських і російських монет, дві олов’яні мушкетні кулі й гарматну картечину, чотири мідні ґудзики, бронзову жіночу обручку з напівдорогоцінним каменем, дві залізні поясні пряжки, бронзові овальну пряжку та чотири фігурні накладки на ремені XVII-XVIII ст. Одна накладка позолочена. Ці металеві вироби, мабуть, належали членам багатої родини В. Кочубея, його заможним надвірним козакам, військовим канцеляристам, писарям та іншим чиновникам генерального суду. Правдоподібно, такі бронзові й позолочена прикраси, деталі одягу і спорядження виготовляли місцеві ремісники для споживання козацької еліти і шляхти гетьманської столиці.
За припущенням В. Мезенцева, дорогі шкіряні пояси з бронзовими пряжками, наконечниками й квіткоподібними накладками, які знайшли на маєтках І. Мазепи і В. Кочубея у 2012-2016 роках, виробляли у Батурині для ринкового збуту. Вони широко використовувались там козацькими старшинами, ґвардійцями (сердюками) й покоєвими гетьмана та державними службовцями Мазепиної доби. В. Мезенцев і С. Дмитрієнко підготували комп’ютерну реконструкцію такого шкіряного ременя з бронзовими овальною пряжкою та фігурними аплікаціями, знайденими на Кочубеєвому дворі.
Археологічні розвідки минулого року встановили місцеположення Кербутівського дівочого монастиря XVII-XIX ст. під Батурином. Цю обитель та сусідній Крупицький чоловічий монастир зруйнувало московське військо під час погрому Мазепиної столиці та навколишніх сіл, але їх незабаром відновили. 1827 року Кербутівський монастир ліквідували, а Крупицьку обитель зачинили й розграбували більшовики 1922 року. З 1999 року Крупицький монастир відродився і відбудовується як жіноча обитель.
2015 року експедиція розкопала 80 поховань міщан XVII-XVIII ст. на цвинтарі собору св. Трійці 1692 року на фортеці. Храм пограбувало й спалило російське військо. Ю. Ситий виділив окремий ярус захоронень цього кладовища, які він відносить до жертв погрому гетьманської столиці.
Обстеження ексгумованих кісток медиком-антропологом показало, що два черепи чоловіків середнього віку мають кульовий отвір та пролом від удару, обпалені кістяки молодої жінки, п’ятирічної дитини й літнього чоловіка – це останки загиблих від московського нападу.
Результати розкопок Батурина минулого літа будуть проаналізовані й оприлюднені в академічних і газетних статтях та публічних лекціях у 2017 році. Наступного літа українсько-канадська експедиція відновить систематичні польові досліди міста. Однак тяжкі військові витрати і економічна ситуація, напевно, не дозволять українській державі продовжити фінансування цього наукового проєкту. Він був би неможливим без благодійної підтримки українців у США та Канаді.
Головою Програми ім. Ковальських є директор КІУС проф. Володимир Кравченко. Попередній директор КІУС та цієї програми, видатний історик Зенон Когут є академічним дорадником Батуринського проєкту. Висловлюємо щиру подяку Східньоевропейському дослідному інститутові ім. В. Липинського у Філядельфії за щедрий ґрант на археологічні дослідження Батурина цього академічного року.
Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла субсидії на розкопки Батурина у 2005-2016 роках. Найщедрішими меценатами вивчення батуринської старовини були св. п. Володимира Василишин і її чоловік, мистець Роман Василишин (Філядельфія), Олександра Жолобецька-Місьонг (Лівонія, Мишиґен) та св. п. д-р Марія Фішер-Слиж.
Розкопки поховань XVII-XVIII ст. у колишній батуринській фортеці. (Фото: Марія Кузьмин)
У 2015-2016 роках археологічні дослідження Батурина підтримали дотаціями канадські меценати Фонду Катедр Українознавства при Гарвардському університеті, Український історико-просвітній центр у Савт-Бавнд-Бруку, Ню-Джерзі (директор Наталя Гончаренко), Крайова управа Ліґи Українців Канади (голова Орест Стеців), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Борис Михайлець), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), Союз Українок Канади (відділ ім. св. княгині Ольги, голова Віра Мельник), Фундація Кредитової Спілки „Будучність“ (голова Богдан Лещишин), Фундація „Прометей“ (голова Марія Шкамбара), Українська Кредитова Спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), ресторан „Золотий Лев“ (власниця Анна Кісіль) та аптека „Healing Source Integrative Pharmacy” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонто.
Археологи звертаються до українських організацій, фундацій, компаній, громад і доброчинців діяспори з проханням надалі підтримувати розкопки Мазепиної столиці й публікацію їхніх здобутків. Будь ласка, надішліть Ваші чеки з пожертвами на адресу: Mr. Stan Kamski, Treasurer, Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 59 Queen’s Park Cr. E., Toronto, ON, Canada M5S 2C4. Просимо виписати чеки на: Pontifical Institute of Mediaeval Studies (memo: Baturyn Project). Цей інститут надішле американським і канадським громадянам офіційні посвідки для сплачування податків. Усім установам і жертводавцям буде висловлено подяку в публікаціях та публічних доповідях, пов’язаних з проєктом.
Додаткову інформацію про Батуринський проєкт можна отримати від д-ра В. Мезенцева у Торонто на телефон 416-766-1408 чи електронною поштою: [email protected].