В Україні тепер так: нема новин – і то вже добра новина. Хіба за новину вважати‚ що 14 квітня минув рік діяльности уряду Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Дата ця важлива не як річниця‚ а лише у зв’язку з вигасанням урядового імунітету. Упродовж року ні депутати‚ ні президент не мали права порушувати питання про заміну прем’єра та решту міністрів‚ навіть якби всі вони працювали зовсім зле. Але так не буває. Навіть у найгіршому уряді є люди амбітні‚ честолюбні‚ і їм дуже залежить на тому‚ як їхні здібності оцінює суспільство. Поза сумнівами‚ прем’єр В. Гройсман є такою людиною. Щоправда‚ саме це й створює йому проблему‚ бо кожне владне середовище – це неуникні зудари честолюбних особистостей‚ від чого колись завбачливо остерігав св. апостол Павло: бійтеся змагання‚ воно робить жорстокими серця і псує добрі звичаї.
Тому й не дивно‚ що вже задовго до 14 квітня на адресу В. Гройсмана чулася нищівна критика‚ а Юлія Тимошенко навіть пробувала збирати депутатські голоси за негайну відставку всього чинного уряду. Відповідаючи провідниці „Батьківщини“‚ прем’єр не церемонився: „Я вважаю‚ що мамою української економічної слабкости‚ знищення незалежности‚ мамою корупції‚ популізму і неефективности є Юлія Тимошенко“.
Натомість тепер‚ позбувшись імунітету й опинившись перед необхідністю звітувати за проминулий рік‚ почув від неї: „…Звіти уряду Гройсмана абсолютно зайві‚ оскільки в них влада напише безліч неправди‚ буде співати собі дифірамби‚ розповідати‚ як вона любить країну і як робить реформи. Реальний звіт уряду Гройсмана – це рівень життя людей. Чи можуть люди забезпечити свою родину‚ навчати та лікувати дітей‚ помагати своїм батькам; як себе почувають пенсіонери‚ як мається середній прошарок‚ який стан банківської сфери – ось це реальний звіт. Тому урядові слід поставити з великої літери „Незадовільно!“‚ і це ставить йому вся країна‚ бо саме він‚ непрофесійний прем’єр Гройсман‚ є „дахом“ усієї корупції в нашій державі – разом з Президентом Порошенком“.
Ну‚ „разом з президентом“ – тут не так все просто‚ як це хоче видати Ю. Тимошенко. Від першого дня свого прем’єрства В. Гройсман з усіх сил намагався розвіяти враження‚ що він – „людина Президента“ і жодної самостійної ролі не відіграватиме. Певна річ‚ така характеристика ображала його‚ та й ніхто не його місці не хотів би виглядати безвольною маріонеткою. І прем’єр не згаяв нагоди показати характер‚ особисто заініціювавши підвищення мінімальної заробітної платні до 3‚200 грн. Очевидно‚ це було несподіваним для президента‚ й йому залишалося хібащо схвалити не ним висловлену ідею‚ тобто‚ іншими словами‚ виявитися другим‚ а не першим.
Також ледве чи йому подобається підкреслено тісна співпраця прем’єра не з „рідним“ „Бльоком Петра Порошенка“‚ а з парляментською фракцією Арсенія Яценюкового „Народного фронту“. Цілком можливо‚ що за цим ховається якийсь далекосяжний політичний плян. В кожному разі‚ з критикою на адресу уряду‚ зокрема після його хитромудрих намагань запровадити для населення так звану абонентну плату за газові лічильники – незалежно від того‚ використовує родина газ чи ні – помітно контрастувала заява Арсенія Яценюка‚ що‚ мовляв‚ „цей уряд – найкращий“.
А. Яценюка ще зарано списувати з великої політики – швидше за все‚ він збирає сили і намагається заздалегідь правильно розставити їх. Сталося б щось неймовірне для української політики‚ якби А. Яценюк у боротьбі за власну перспективу не пригадав суспільству‚ які мільйони долярів ішли на його дискредитацію і на підкупи депутатів задля голосів за його відставку.
Тим же часом від президента В. Гройсман не дочекався прилюдної похвали за рік праці уряду. Більше того – за відставку В. Гройсмана і переформатування всього уряду найактивніше виступає заступник голови фракції „БПП“‚ найближчий соратник і друг П. Порошенка Ігор Кононенко. У цьому середовищі вже навіть називалися можливі кандидати на заміну В. Гройсманові – Юрій Луценко‚ Олександер Турчинов‚ Володимир Омелян.
Насправді‚ на тлі вельми умовної парляментської коаліції‚ це виглядає фантастикою. Свою безпорадність Верховна Рада засвідчила 11 квітня‚ коли протягом восьми годин розглядала вкрай важливий для Президента П. Порошенка законопроєкт про Конституційний суд України. Голова Андрій Парубій чотири рази ставив цей законопроєкт на голосування‚ одначе‚ необіхдних 226 голосів так і не знайшлося.
Ледве чи легшим й успішнішим буде розгляд у Верховній Раді інших назрілих проблем – оновлення Центральної виборчої комісії‚ Рахункової палати‚ заміна голів Нацонального банку та Фонду державного майна‚ довга низка інших важливих питань.
Не лише можна‚ але й треба розуміти президента в його намаганні тримати під особистим контролем все державно-політичне життя України‚ брати на себе всі без винятку рішення. Країна воює з російським аґресором. Всередині‚ навіть під дахом парляменту‚ вже не кажучи про різні партії‚ діють антиукраїнські групи‚ чітко координовані з Кремля. Не більше й не менше – триває тяжка боротьба за незалежність України. За цих умов і не може бути декілька центрів впливу і прийняття рішень. Коли йдеться про доленосні кроки‚ то на те й є президент. А коли ж мова про рішення щоденні і про щоденну відповідальність усіх інших керівників та державних інституцій? Що може статися‚ коли їх прагне підмінити собою одна людина‚ навіть дуже розумна? Проблеми‚ на жаль‚ назрівають швидше‚ ніж вирішуються. І якщо загальна ситуація втримується на одних плечах‚ на одній‚ а не на багатьох опорах‚ то що‚ не дай‚ Боже‚ може статися‚ коли вона не витримає навантаження?
„В умовах постійної напруги і зміни ситуації Порошенко вирішив зав’язати усі ключові питання на себе. Але замість пришвидшення їхнього розв’язку, такий поворот історії тільки все глибше втягує президента у „гасіння пожеж“. Кількість їх навколо президента вже доходить до критичної межі. І або він почне нарешті розв’язувати накопичені проблеми, або скоро під ним горітиме земля“‚ – пише в політичному огляді „Українська правда“.
Україні потрібна взаємна довіра усіх гілок влади‚ усіх національно свідомих суспільних сил. Вона досягається не інакше‚ як через щиру відкритість влади перед народом. Такої відкритости країна заслужила двома революціями і вже навчилася відрізняти політику від політиканства.
Відвертим і привселюдним мав би стати й звіт В. Гройсмана за рік праці його уряду. Тим більше‚ що попри всю проблемність українського буття‚ зокрема економічного‚ не сталося відступу назад. Навпаки – в 2017 році очікується хоч і незначний‚ на рівні 2 відс.‚ але ріст Внутрішнього валового продукту; зниження інфляції до 8 відс.; в країні нарешті почалося відновлення доріг.
Та люди хочуть знати‚ чому рух вперед такий повільний. Люди хочуть чути великі‚ надихаючі ідеї і конкретні пляни. Хочуть знати‚ коли влада підніме над Україною прапор боротьби з бідністю. Хочуть відчувати свою країну доброю і справедливою матір’ю.
Замість відвертого і сумлінного звітування прем’єр виступив перед членами парляментського Комітету з економічних питань. Поговорили-побалакали про те‚ про се…