8 березня, 2016

Упокоївся о. д-р Іван Музичка

Упокоївся в Бозі 22 лютого митрофорний протоєрей о. д-р Іван Музичка – людина молитви і обов’язку з гострим розумом та гумором, відданий душпастир, критичний патріот, найбільш начитаний український священик нашого часу.

Скромний „творець історії“, він своїм життям зв’язав в нашій пам’яті те, що час й історичні катаклізми розпорошували: міжвоєнну Галичину, воєнні лихоліття, служіння в розсіянні сущим, вимріяну поколіннями незалежну Україну.

Маючи перед собою образ Митрополита Андрея Шептицького, з яким мав незабутню особисту зустріч, о. І. Музичка приносив тиху і часто болючу особисту жертву, щоб здійснювати церковну і культурну візію Патріярха Йосифа. Він був найстаршим священиком Української Греко-Католицької Церкви в Західній Европі та чи не останнім з того покоління душпастирів, які народилися в Україні після Першої світової війни, сформувалися від дитинства як християни з сучасною українською свідомістю, пережили страхіття Другої світової війни, і згодом, як в діяспорі, так в незалежній Україні відіграли ключову ролю у становленні відродженої УГКЦ.

І. Музичка народився 21 листопада 1921 року в селі Пуків на Івано-Франківщині. Свого походження і своєї землі він ніколи не забував. Навчався в Рогатинській гімназії й водночас у музичній школі, опісля вчителював в селі Путятинці та в рідному селі. У 1942 році заочно закінчив факультет теорії музики і гри на скрипці у вчительській семінарії Рогатина. Взагалі, загальна культура І. Музички була широка і глибока. Для молитви, особистого читання і наукової праці він вільно використовував 10 мов.

В час війни, будучи в похідних групах в центральних землях України, молодий член ОУН пережив сутички, інколи смертельні, між різними фракціями організації, що, за його словами, „назавжди вилікували від інтеґрального, чи партійного націоналізму“. Він надалі був готовий віддати своє життя за свободу і гідність українського народу і відслужив у Дивізії „Галичина“ як музикант і фельдшер.

Після Другої світової війни опинився в Італії. 1945 року став студентом-семінаристом Папської колеґії в Римі, вивчав філософію і богослов’я в Папському Урбанському університеті. Від 1949 року почав працювати на радіо „Ватикан“ спочатку як дириґент церковного хору, а потім як священик. Його надхненні, доступні проповіді слухали українці в цілому світі. У 1951 році здобув ступінь доктора богослов’я, написавши дисертацію з сакраментального богослов’я про символічне значення води у різних літургійних обрядах візантійської традиції. Того ж року отримав свячення від Архиєпископа Івана Бучка і був призначений на парафіяльне служіння в Англії, де був парохом 24 роки. Від початку 1970-их років Патріярх Йосиф Сліпий запросив отця працювати до Риму, зокрема в Українському Католицькому Університеті.

Від 1975 року о. І. Музичка жив в Римі‚ допомагав Патріярхові, готував до друку журнал „Богословія“, наукові праці. Роками працював з Владикою Іваном Хомою над зібраними творами Патріярха, займався організацією богословських і літніх дияконських курсів та брав активну участь в організації літніх українознавчих курсів при УКУ для молоді з діяспори. Був проректором (за ректора Йосифа Сліпого) та ректором УКУ в Римі (1976-1985), ректором колеґії Святої Софії (1985-1994). Також багато років був парохом Української парафії св. Сергія і Вакха в Римі (1976-2001).

Від 1991 року о. І. Музичка щороку (а іноді кілька разів на рік) приїжджав в Україну, щоб викладати, читати публічні лекції зокрема для творчої інтеліґенції та улюблених катехитів. Вчена рада УКУ 2 жовтня 2013 року одноголосно надала йому звання Почесного доктора.

Я особисто вдячний о. І. Музичці, який будував мене і моїх співбратів семінаристів в колегії св.  Софії при УКУ своїм прикладом. Ми, студенти, що жили під його опікою, його духовним та інтелектуальним проводом, бачили його дисципліновану працю. Ми зверталися до нього за порадою щодо різних духовних питань і проблем. Йому були чужі ідеологічні ідоли, у своїх порадах чи оцінках він був вільний і прямий, іноді до болю.

Дякуймо Богові за о. І. Музичку, молімося за його вічний спокій, щоб простилися йому прогрішення вольні і невольні, і щоб Господь оселив душу його там, де праведні спочивають.

Новопереставленого о. Івана Музичку поховають в крипті св. Софії в Римі, в храмі де він славив Бога і молився за людей понад 40 років.

Вічная пам’ять!

З синівською любов’ю і пошаною,

Владика Борис Ґудзяк,

Париж

Коментарі закриті.