29 вересня, 2016

Улюч не забув свого минулого

Очолив спільне моління Митрополит Української Греко-Католицької Церкви у Польщі Євген Попович.

УЛЮЧ‚ Польща. – 11-12 червня, після свята Вознесіння Христового, було відзначено сумну подію, а саме – 70 років з того дня, коли польське військо разом з бандами з околишніх сіл у 1946 році спалило Улюч – велике українське село моїх предків. На той день, як щороку, вже у 27-ий раз з’їхалися улючани, їх нащадки, а також сусіди з околишніх сіл і містечок, щоб відзначити цю сумну подію.

Громадою, співаючи церковні пісні, з піднесеними хоругвами‚ усі пішли до каплиці‚ щоб помолитися за жертви жителів Грушівки і Улюча.  Серед присутніх були поляки і українці‚ православні, католики, яким історія ХХ ст. породила біль у серцях, пам’яті, душі.

На ці сумні святкування прибув і очолив спільне моління  Митрополит Української Греко-Католицької Церкви у Польщі Євген Попович‚ який з гарними християнськими словами звернувся до присутніх‚ нагадав про долю нашого народу, якому прийшлося віддавати кров за те, щоб бути собою. Разом з ним служили отці сяніцького деканату і о. Микола Костецький, парох з Гломчи, якому ці землі підпорядковані нині. Був також о. митрат Іван Антонович – парох сяніцької православної церкви. Він стояв окремо і тихо молився. Я увесь час мрію, щоб разом з нами, українцями,  у відзначенні сумних роковин взяв участь священик Римо-Католицької Церкви.

Церква Вознесіння Христового на горі Дубник.

Церква Вознесіння Христового на горі Дубник.

Подяку усім за присутність і молитву склав Володимир Шуль – уродженець Грушівки, який разом з Ярославом і Софією Холявками є організатором усіх з’їздів в Улючі і Грушівці.

З-під каплички у Грушівці всі перейшли, або й переїхали, до Улюча на площу, де колись стояла гарна, дерев’яна церква під покровом св. Миколая, побудована у 1920-ті роки. Вона перетривала жорстоку війну, але не могла оборонитися перед комуністичною владою Польщі, коли був спалений Улюч, а його жителів у 1947 році розігнано по усьому світі. В 1950-их роках її зруйновано. Залишилося тільки декілька пам’ятних могил з хрестами і зняті залізні хрести з бань церкви, які у хащах знайшли люди.

Під проводом Владики Є. Поповича почалися молитви за усіх тих, які терпіли зневажання й кров від поляків в часі післявоєнної трагедії. За молитву склав подяку Я. Холявка, який запросив усіх на гостину над Сяном. Люди почали співати народні і партизанські пісні. Урочистість тривала до пізньої нічної пори.

У неділю всі зійшлися біля церкви Вознесіння Христового, яка залишилася на горі Дубник, щоб бути присутніми на Літургії, яку відслужив о. д-р М. Костецький. Літургія була відслужена під хрестом, що біля церкви поставили учасники першого  з’їзду. Біля хреста вмурована пам’ятна дошка, присвячена великому композиторові Михайлові Вербицькому, синові цих земель, авторові музики до українського національного гимну.

На закінчення святкувань, біля церкви і пам’ятної дошки я мав нагоду прочитати два свої вірші про долю Улюча, а далі бандуристки з Дрогобича дали свій концерт. У святкуваннях взяв участь Єжи Адамський – війт з Дидні, якому підпорядкований нинішній Улюч. За його прихильне ставлення до українців щиро дякували організатори зустрічі.

Коментарі закриті.