27 жовтня 216 року Фонд Фрідріха Наумана за свободу (німецький ліберальний фонд, що сприяє зміцненню свободи та гідности людини в усіх сферах суспільства, названий на честь пастора і політичного діяча) провів у Запоріжжі семінар для українських журналістів на тему „Як писати про судово-правову реформу”. Випала нагода розповісти про місто Запоріжжя, з яким завдяки семінарові вдалося познайомитися ближче.
На початку 1990-их років у цьому місті я сфотографував двох босоногих українок в народному строї на тлі промислового пейзажу. Українки прихали тоді до цього міста на святкування 500-річчя Запорозької Січі. Така навала українських патріотів шокувала місцеве населення. Запорізці допитувалися: „Чи не западенці?“. Коли ж дізнавалися, що люди приїхали з усіх кінців України, то вважали, що то інтеліґенція. На це приїжджі демонстрували їм мозолясті руки і тоді жителі Запоріжжя розгублювалися остаточно. Адже усе це ламало їхні усталені стереотипи про буржуазних націоналістів і бандерівців, нав’язані радянською пропаґандою. Думаю, саме тоді багато його мешканців зрозуміли, що українці-патріоти не обов’язково живуть в західній Україні.
І ось через 25 років я знову в цьому індустріяльному місті, яке, як і тоді, зустріло мене характерним запахом. Так пахне захолола грубка, коли наступного дня вигрібаєш з неї жужелицю з-під вугілля. До цього запаху швидко звикаєш, але його вже не забудеш. „Це недобре, – подумав я, – а з іншого боку місто живе, промисловість його працює”.
Запоріжжя збудоване у пониззі Дніпра, де народилося і вирувало запорозьке козацтво. Місто ділить навпіл леґендарний острів Хортиця. У 1806 році поселення (близько 2,000 осіб) отримало статус повітового міста під назвою Олександрівськ. На його околицях існували ще й поселення вихідців з Німеччини, які прибували на запрошення Катерини II з 1787 року. Крім того, пізніше було засновано низку німецьких менонітських колоній, зокрема і на острові Хортиця. Ці колоністи вирубали на острові прадавній дубовий ліс і зайнялися виробничою діяльністю. Це про них Тарас Шевченко згодом написав: „І на Січі мудрий німець картопельку садить”.
Від найбільшого в Україні пам’ятника Ленінові залишився постамент.
І все ж, кістяк жителів Запоріжжя складали українці. Тож 22 листопада 1917 року рішенням більшости голосів Олександрівська міська рада ухвалила рішення про інтеґрацію в Українську Народну Республіку. У січні 1918 року місто взяли анархісти з підтримкою російських червоноґвардійських загонів. 15 березня 1921 року Олександрівська губернія стала називатися Запорізькою. Згодом того ж року перейменували і місто Олександрівськ на Запоріжжя.
До Другої світової війни воно стало великим індустріяльним центром, чому сприяло відкриття 1932 року Дніпрогесу – найпершої і єдиної економічно виправданої з дніпровських гідроелектростанцій. Тоді ж було збудовано і низку потужних підприємств.
Запоріжжя цікаве поєднанням різних архітектурних епох. Тут є давні будівлі, споруди початку минулого століття, сталінського періоду, так звані „хрущовки“, будинки у стилі конструктивізму і сучасні. Цікавим з цього погляду є житловий район „Соцмісто”. Будувався він разом з Дніпрогесом з 1929 року. Це одне з небагатьох реальних практичних втілень соціяльно-містобудівних концепцій радянського аванґардизму. Проєкт отримав золоті медалі на виставках у Парижі та Ню-Йорку (1937-1938 роки).
Зараз це енерґійне, живе місто вже не цурається рідної мови і позбувається минулих стереотипів. У місті багато державних прапорів на бальконах житлових будинків. Місцевий академічний музично-драматичний театр оголошує драму „Мазепа” за творами Богдана Лепкого. У готелі „Театральному” під час семінару місцеві активісти не допустили зібрання проросійської антиукраїнської та антисемітської організації Віктора Медведчука „Український вибір – право народу”, який плянував пропаґувати в місті ідею федералізації України.
Центральному проспектові Запоріжжя повернули назву Соборний. Його почистили, відмили від кіптяви і пофарбували будинки у світлий колір. Найбільший в Україні пам’ятник Ленінові демонтували у березні цього року. На Хортиці розташований Музей історії запорозького козацтва, який було відкрито 14 жовтня 1983 року.
Отже, зараз Запоріжжя – це великий промисловий центр, у якому сконцентровано найбільші металюрґійні і машинобудівні підприємства України. Зокрема „Мотор Січ” – один з найпотужніших у світі виробників авіяційних двигунів для літаків „Мрія” і „Руслан”, для гелікоптерів Мі-26.
Водночас місто є значним культурним центром півдня України. Тут діють театри, філярмонія з академічною симфонічною оркестрою, козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці”, є багато музеїв.
Згадали тут і про видатних земляків. Запоріжжя поступово повертається до себе, до своїх витоків.