Українське кіно досі перебуває в занепаді і на екранах переважають російські, американські чи европейські стрічки. Та в його історії було чимало яскравих сторінок. Про це йшлося 9 вересня на творчій зустрічі, присвяченій українській кінематографії, яку підготували завідуюча відділом мистецтв обласної наукової бібліотеки ім. Дмитра Чижевського Світлана Ушакова та краєзнавець Лариса Гайда.
Українське кіно фактично починалось з фільмування театральних вистав. Відомий тогочасний оператор Данило Сахненко, уродженець Катеринослава (Дніпропетровська), під час виступів театру Миколи Садовського‚ зняв у 1911 році кілька фільмів, де встановив гру корифеїв – самого М. Садовського, Марії Заньковецької, Івана Мар’яненка.
На жаль, самі фільми не збереглись, але є фотографії, які насправді і є кадрами з тих фільмів. А першим українським художнім фільмом, який зняв Д. Сахненко‚ був фільм „Запорозька Січ“, реквізит до якого надав історик Дмитро Яворницький. Майже всі фільми, випущені в 1909-1913 роках, ставилися за українськими прозовими та драматургічними джерелами. Найбільше вони були поширені в Україні.
При цьому фактично всі картини українського виробництва повторювали репертуар українських театральних труп і деклямувалися українською мовою. Картини виходили в одному чи двох примірниках. Показували ці копії до повного зносу.
Майбутня Одеська кіностудія у 1920-их роках звалась Всеукраїнське кінофотоуправління. Працювали там видатні майстри Іван Кавалерідзе, Лесь Курбас, Амвросій Бучма. Михайль Семенко запросив туди сценаристом Юрія Яновського. Плідно працював там і Гнат Юра (знявся у понад 20 фільмах, як режисер зняв п’ять фільмів).
Г. Юра і Л. Курбас уособлюють два напрямки тодішнього українського кіно: традицію та модернізм. Вісім років українського кіна (1920-ті роки, поки радянська каральна система не почала нищити українську культуру) пов’язують саме з Одеською кіностудією, яка була тоді провідником світового модерного кінематографу.
Г. Юра, вже очоливши український драматичний театр ім. Івана Франка, запросив на цю сцену М. Садовського, який тоді перебував в еміґрації у Чехословаччині. Український режисер Арнольд Кордюм встиг зняти його у фільмі „Вітер з порогів“. Ця стрічка довгий час вважалась втраченою і лише три роки тому її було знайдено у одній з приватних колекцій Франції.
Призабуте зараз ім’я режисера Володимира Брауна, який у післявоєнний час зняв чимало радянських фільмів, зокрема на морську тематику.
Яскрава зірка сучасного кіно – Петро Тодоровський з Бобринця‚ де у краєзнавчому музеї зберігаються копії усіх його фільмів.
Кропивницький‚
Кіровоградська область