ЄРУСАЛИМ. – Заслужений працівник культури України, нагороджена орденом Княгині Ольги Діана Сливинська, автор низки наукових статей, яка активно займається пропаґандою української мови, етики та культури‚ відвідала в грудні 2015 року Ізраїль.
„Моя мрія нарешті здійснилася! Багато читала і чула про Ізраїль, Єрусалим, святі місця, але те, що я побачила – перевершило всі мої очікування. Святині, де молилася і ставила свічки, вулички старого міста, якими люди ходили тисячі років тому, екзотичні дерева і різномов’я. Це вражає і запам’ятовується назавжди“ – сказала Д. Сливинська.
Вона розповіла про стан української культури в Україні:
“На жаль, українська культура тепер тримається лише на ентузіязмі відданих їй людей. Ми ще можемо пишатися хором ім. Григорія Вeрьовки, танцювальним ансамблем ім. Павла Вірського, але тепер все більше молодих письменників, режисерів не пишуть і не знімають фільми про людей, які покликані примножувати і передавати наступним поколінням українські традиції.
Держава зовсім відцуралася української культури. Музеї занедбані, бібліотеки зникають, а в селах взагалі їх немає. А раніше в кожному маленькому селі були бібліотеки – осередки культури, де можна було прочитати книги українських письменників. Міністри культури в Україні змінюються, а культурна політика країни залишається такою ж, як пасинок у поганого вітчима. І з таким державним баченням української культури жоден міністер не зможе її змінити. Культура – це колективна творчість народу.
Послідовники наших українських корифеїв не можуть пробитися через нестачу грошей і відсутність доброго знайомства. Талановиті люди, за правило, народжуються в селах. А тепер наше село разом з його мешканцями нікому не потрібне. Державні мужі не хочуть знати, що сільська людина мудра і талановита від землі й природи, але їй потрібна допомога, якої немає.
Мені доводиться бувати на вечорах молоді, де з’являються майбутні можливі зірки літератури, театру, естради, але у них немає перспектив зійти на творчий український небосхил і через названі вже причини і через заздрість. Душа болить і тужить, але нічого не можна зробити. Потрібні реформи, які б змогли навернути чиновників до культури, згуртувати молоді таланти на спільних темах, проєктах.
На вулицях Києва, в установах, магазинах люди спілкуються українською мовою. Чимало засобів масової інформації україномовні. Але за 24 роки самостійности держава не зуміла навернути певні верстви населення до того, що мова – це основа міцної держави, запорука її майбутнього“.
До розмови з гостею приєднався поет Іван Потьомкін, який зазначив, що Д. Сливинська врятувала йому життя, коли 55 років тому на першому курсі, порушуючи всі партійно-комсомольські закони, діставала йому, зголоднілому, путівки до санаторію-профілакторію, де двічі на день давали їжу. І в такий спосіб допомогла йому успішно навчатися. І несуть вони свої дружні зв’язки через все життя, хоча між ними моря, країни і міста. А відтепер місток між Києвом та Єрусалимом стане ще міцнішим.
Ваша думка