На веб-сторінці Радіо Свобода в рубриці „Політична карикатура“ з’являються дуже влучні‚ дотепні малюнки – як своєрідні‚ без жодного тексту‚ коментарі на найгостріші теми українського суспільного буття. З-поміж них вирізняються карикатури авторства Олексія Кустовського – і не тільки майстерністю руки‚ але‚ передусім‚ гостро актуальним проукраїнським змістом. На одному з малюнків голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський запитує Президента Петра Порошенка і Голову Верховної Ради Володимира Гройсмана‚ якою мовою вони розмовляють вдома.
Запитує не про політику‚ не про економіку‚ не про реформи‚ навіть не про корупційне болото‚ з якого Україна так тяжко витягає ноги‚ – а про мову в домашньому середовищі. З батьками‚ дітьми‚ онуками‚ з найближчими товаришами і приятелями. Бо доля України насправді‚ сутнісно‚ вирішується не так за міністерськими столами чи парляментською трибуною‚ як на цьому первісному‚ підставовому рівні української національної ідентичности – на рівні родинного життя. Це рівень природної‚ як Божий день‚ любови до свого – своєї землі‚ свого народу‚ своєї історії. Саме звідси починається те‚ що називається кровним зв’язком між поколіннями‚ те‚ що називається культурою‚ те‚ що називається національною солідарністю‚ все те‚ що дає людині силу не зігнутися перед вітрами і бурями.
Карикатурист не мав потреби вигадувати тему – досить було поглянути у вікно. По всій країні‚ в усіх найбільших містах відбуваються акції на захист української мови. Чи це добрий знак? Ні‚ недобрий‚ бо він означає‚ що за чверть віку відновленої незалежности України її мова‚ попри формальний статус державної‚ все ще загрожена. І не лише з боку тисяч кремлівських аґентів впливу в Україні‚ а й з боку самого українського законодавства. Адже донині залишається чинним україножерний „закон Ківалова-Колесніченка“‚ ухвалений Верховною Радою в липні 2012 року.
Промосковське оточення Віктора Януковича‚ головного грабіжника України‚ користуючись його національною байдужістю‚ поспішно вибивало ґрунт з-під ніг українства і створювало „законні“ запоруки панування російської мови в Україні. Риторика вовків в овечих шкурах щедро прикрашувалася вірністю цивілізаційним цінностям і Европейській мовній хартії.
Виступаючи 27 травня 2010 року перед делеґатами „Міжнародної ради російських співвітчизників“‚ В. Янукович запевняв: „Ми послідовно будемо втілювати в Україні европейські цінності щодо захисту людських прав‚ в тому числі – й у мовній політиці. За основу ми беремо Европейську хартію реґіональних мов і мов меншинств. Ми вже підготували низку законопроєктів‚ котрі один за одним будуть подані на розгляд Верховної Ради. Після їх ухвалення російська мова‚ котра є рідною для багатьох громадян України‚ займе належне місце в житті нашого суспільства“.
У практичному вимірі це була згода на те‚ щоб українська мова в українській державі й надалі залишалася без перспективи відродження. На той час Европейська мовна хартія вже була ратифікована Верховною Радою‚ й на основі цього документу‚ а точніше – на основі його антиукраїнської інтерпретації – з ініціятиви Партії Реґіонів Донецька‚ Луганська‚ Харківська‚ Миколаївська‚ Запорізька обласні ради і низка міських рад на сході і півдні України своїми рішеннями надали російській мові статус реґіональної на своїх територіях.
Далі – більше. 7 вересня 2010 року голова фракції „реґіоналів“ у парляменті Олександер Єфремов і голова фракції комуністів Петро Симоненко зареєстрували законопроєкт „Про мови в Україні“. Це вже був відвертий крок до поновного зросійщення України. Згідно з цим законом‚ для нададання мові статусу реґіональної‚ тобто головної на певній території‚ досить було‚ щоб її носії складали 10 відс. населення. Іншими словами‚ в цей спосіб російська мова діставала статус реґіональної на всій території України.
Цієї наруги не міг стерпіти навіть вельми компромісний тодішній Голова Верховної Ради Володимир Литвин‚ подавши законопроєкт на експертизу фахівців. І Вчена рада Національного університету „Києво-Могилянська академія“ визнала‚ що зміст законопроєкту суперечить Конституції України.
Трошки перечекавши‚ „реґіонали“ знов пішли в наступ на українську мову. В лютому 2012 року двоє депутатів-україноненависників‚ Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов‚ подали до Верховної Ради законопроєкт „Про засади державної мовної політики“. Як і можна було чекати‚ своїм змістом він ніскільки не відрізнявся від попереднього. 3 липня‚ попри масові протести громадськости по всій країні‚ „реґіонали“‚ грубо порушивши парляментські процедури‚ ухвалили цей закон – не зваживши на те‚ що 20 громадських організацій у своєму спільному „Висновкові“ застерегли‚ що йдеться про „підрив статусу української мови як державної та витіснення її з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України“.
Й от аж тепер Верховна Рада нарешті зібралася скасувати „закон Ківалова-Колісниченка“ й ухвалити документ про історично справедливий захист української мови в Україні.
Ось що говорить з цього приводу народний депутат Ігор Луценко: „Сьогодні ми – на порозі великої битви за Україну. Без перебільшення‚ законопроєкт „Про державну мову“ є одним з таких‚ що має ствердити Україну як країну‚ відновити її історичну перспективу як державного утворення‚ вдихнути життя в її вмираючу правову систему. Цьому ствердженню‚ відновленню‚ оздоровленню будуть протистояти‚ будуть люто опиратися. Вже зараз чуємо хор брехунів‚ маніпуляторів‚ пересмикувачів‚ що хочуть повести за собою осліплену неправдою масу. Русифікація є одним з елементів війни проти України‚ цю війну московська держава вела протягом століть‚ і веде нині… Вся російська аґентура буде максимально мобілізована на протидію цьому законові… Будуть казати‚ що це – навмисне відволікання уваги перед виборами… Придумають ще тисячу побрехеньок. Телеканали встануть дибки і включаться у кампанію бльокуваня законопроєкту. Для цього ті канали й існують… Але мусимо йти вперед. Ми – на війні‚ й головна її битва розгортається тут. Ми мусмо ухвалити закон про захист державної мови‚ чого б це нам не коштувало“.
Автори нинішнього законопроєкту‚ 33 депутати Верховної Ради‚ пропонують зробити обов’язковим використання української мови в усіх сферах державного і суспільного життя, а також у засобах масової інформації, де зараз домінує російська мова. Українська мова має бути обов’язковою для всіх органів державної влади. А також у дошкільних, шкільних, позашкільних і вищих навчальних закладах. При цьому в школах і садках допускається використовувати мови національних меншин, у вищих навчальних закладах це не передбачено. Навчання в університетах має вестися виключно українською мовою, допускається викладання одного або декількох предметів на одній з офіційних мов Европейського Союзу. Всі культурно-масові заходи закон зобов’яже проводити виключно державною мовою.
Під час щоденних громадських акцій на захист рідної мови серед столичних транспарантів був і такий: „Чия мова‚ того й держава“. Точніше не скажеш. Десятки тисяч українців гартують свій патріотизм на війні з російським окупантом на сході України – і не для того‚ щоб Україна залишилася російськомовною.
А тим часом в Донецькій і Луганській „народних республіках“ українська мова вже витіснена зі школи‚ з вищої освіти й абсолютно з усіх сфер життя.
На закінчення – коментар колишнього бійця добровольчого батальйону „Айдар“‚ тепер – експерта Міжнародого інституту демократій Євгена Дикого: „Яких далекосяжних наслідків хоче досягнути Росія – це очевидно. Тому мусимо зрозуміти, що поки живе українська мова, є шанс, що ми відбудемося як нація у всіх інших сенсах. Якщо ж у нас залишиться тільки назва „Україна“, але пануватиме російська мова, то ми будемо сприйматися лише як „трошки інші росіяни“. В такому ганебному статусі в Росії ще готові терпіти нас, але існування українців як окремої нації не вписується в імперську модель Росії“.
В точному розумінні цих слів‚ битва за українську мову – доленосна‚ тому її не можна програти.