У Києві триває малозрозуміле для народу дійство творення нового уряду. Новітні багатії, спираючись на утворені та оплачувані ними партії і рухи, намагаються висунути на владні посади власних кандидатів. Визнані Евромайданом постаті поволі відходять у затінок історії.
Яким буде новий уряд? Можливо, відповідь на це запитання з’явиться до появи друком цього числа „Свободи”, але наразі становище досить імлисте. На урядовому обрії усе ще, як і досі, бовваніють гості з близького закордоння на взірець недавнього „папєредніка” Ніколая Азарова, котрий тепер очолює у Москві „Комітет рятування України”. Візьмемо за приклад Міністерство закордонних справ. Тепер його очолює курський росіянин, випускник московського технічного інституту Павло Клімкін. А заступники у нього – українці Вадим Пристайко з Одещини, кияни Олена Зеркаль і Сергій Кислиця. Невже випусники українських університетів за кваліфікацією поступаються московському фізикові, який міг лише чути про визвольні змагання України?
Колись російський поет Михайло Лермонтов писав про французького зайду: „Ловити щастя і чини прибув до нас незнаним лихом”. А Микола Хвильовий просто закликав: „Геть від Москви!”.
Відомо, що національне походження не завжди визначає світогляд і життєву позицію. Тепер у Росії на шкоду Україні працює чимало українських запроданців. Серед них одіозний політик Володимир Жириновський, батько якого походить з Костополя. Колишній головний державний санітарний лікар Генадій Онищенко медичну освіту здобув у Донецьку. Голова парляменту Валентина Матвієнко – з Шепетівки, міністер культури Володимир Мединський – з Сміли, державний радник Володимир Зорін народився у Вінниці, Сергій Ґлазьєв – радник Володимира Путіна – з Запоріжжя. Перелік можна продовжити. Але чи така практика повинна бути зразком для України? Невже в Україні бракує українців?
У прадавні часи кияни запросили на князювання варягів, які збудували державу. Цей досвід повторюється: до Києва прибули реформатори з Грузії, Литви, Азербайджану – вільні від корупційних структур. Їм чинять шалений опір консерватори минулого. Треба допомогти доброзичливим гостям, розуміючи, що вони перебувають при владі тимчасово і на зміну їм мають прийти вихованці українських академій, вірні українському народові і його національним ідеям. До речі, й навчені з допомогою закордонних українців. Такі як міністри Сергій Квіт, В’ячеслав Кириленко, Павло Петренко. Такі як міністер Наталія Яресько з Чикаґо, котра проголосила провідну засаду успіху нового уряду: „Бути відданими виключно служінню народові України; ні самим собі, ні своїй партії, ні прихованим інтересам окремих зацікавлених сторін, мати повну нетерпимість до корупції та до політичного втручання в роботу уряду, вірити, що Україна може стати успішною тільки завдяки демократичним та економічним свободам”.