5 серпня 1937 року за наказом НКВД СССР вступила в дію постанова Політбюра Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії (ЦК ВКП(б) „Про антирадянські елементи“. Розпочалася наймасовіша „чистка“ суспільства від людей, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий народний комісар (нарком) НКВД Микола Єжов і зредаґував Йосиф Сталін.
ЦК ВКП(б) запропонував подати склади позасудових органів – „трійок“, а також кількість осіб, що підлягають розстрілові та висланню. У кожну республіку, область, район спускалися квоти на репресування за двома категоріями – розстріл і ув’язнення. „Знизу” полетіли до Москви звіти про перевиконання квот, розгорнулося соціялістичне змагання (!) за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити квоти, особливо за першою категорією, висувалися „зустрічні пляни”. Нарком внутрішніх справ Української РСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до Москви за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року Александер Успенський – двічі. І Москва їх прохання задовольняла.
Дія „трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили „куркулі“, „кримінальники”, „контрреволюціонери”, „повстанці”, „церковники”, „шпигуни”, „троцькісти”, „диверсанти”, „шкідники”, „буржуазні націоналісти” – тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір’я”.
Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбністю, потягом до самостійного господарювання увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити привезеним з Росії та нововиведеним „совєтським народом“.
„Трійки” поєднували в собі слідство, звинувачення, суд і виконання вироків. На кожну справу відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця радянської держави Володимира Леніна, який учив: „Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини”.
На виконання згаданої постанови „чистка“ відбулася і в концтаборах та тюрмах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1,825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Ленінґрадом 8 грудня 1937 року, 198 – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого „Соловецького етапу“ (1,111 осіб) стала відомою щойно в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв їх від 27 жовтня до 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії. Серед 290 українців – творець театру „Березіль“ Лесь Курбас, поет-неоклясик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, колишній Міністер освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, академіки Матвій Яворський і Степан Рудницький, професори Володимир Чехівський, Олексій Вангенгейм і Сергій Грушевський, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, науковці Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, Міністер фінансів Української ССР Михайло Полоз.
Цей Сандармох знайшли за документами та виявили на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький „Меморіяли” (Юрій Дмитрієв, Веніямін Іофе, Ірина Рєзнікова). Тут приблизно 150 ям, де покоїться близько 9,000 розстріляних. Це в 1930-их роках було „звичайне місце розстрілів“ на півдні Карелії. А скільки таких місць ми не знаємо!
2004 року стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії „Калина“ (голова Лариса Скрипникова), там зведено величний пам’ятник – ґранітний козацький хрест „Убієнним синам України“ (автори Микола Малишко та Назар Білик).
1937 року репресії охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СРСР було заарештовано понад 1.7 млн. осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими „соціяльно шкідливими елементами“ кількість репресованих перевищила 2 млн. Усього під час Великого терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681,692 особи.
„Чистка“ була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. Кількість жертв репресій, депортацій і голоду в Україні за часи більшовицької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як „постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Аж тепер Україна прокинулась – коли спадкоємниця СССР, Росія, чинить відверту аґресію проти української держави, прагнучи стерти її з лиця землі, а нас, українців, втягнути в примарний „рускій мір“.
Усі наші сучасні біди – це наслідок сатанічної селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.
Починаючи з 2007 року початок Великого терору і день пам’яті Соловецького етапу відзначалися в Україні на державному рівні, відповідно до указу Президента України Віктора Ющенка. Цей указ, зокрема, поклав на Український інститут національної пам’яті обов’язок щороку споряджати на початку серпня експедицію в урочище Сандармох та на Соловецькі острови. Після Революції Гідности експедиція під керівництвом Григорія Куценка споряджалася з допомогою спонзорів, але у 2014-2015 роках українці не зважилися їхати в країну, яка веде неоголошену війну проти України.
Сподіваємося, що настане час, коли ми зможемо вільно їздити у Сандармох і на Соловки – в незалежну від Москви Карелію.