16 вересня Президент України Петро Порошенко відкрив у Києві пленарні засідання 13-ої щорічної зустрічі Ялтинської европейської стратегії „YES“ (Yalta European Strategy). Нижче вміщуємо текст промови.
Високоповажності, дорогі гості, пані та панове! Для мене велика честь – відкривати чергову Щорічну зустріч Ялтинської Европейської Стратегії.
Рік тому у цій залі ми обговорювали те, як доля нової України впливає на Европу і світ. Я припускаю, що тоді багато хто з присутніх, як і значна частина представників західніх політичних і журналістських кіл, не могли уявити‚ як виглядатиме світ всього лише за рік.
Палаючий конфлікт на Близькому Сході, маштабні російські військові навчання на східних кордонах НАТО та продовження аґресії Росії на Донбасі, загрозливі хвилі біженців, ескаляція тероризму, розквіт популізму і ультраправого екстремізму, широкомаштабна цілеспрямована пропаґанда стали характерними ознаками нашого сьогодення.
Демократичний світ втрачає контролю над власними цінностями.
Російська пропаґанда не лише використовує вразливі місця Заходу. Вона наситила його своїми параноїдальними ідеями. Вона бере марґінальні течії та перетворює їх на мейнстрім.
Росія намагається „влізти в голову“ західній цивілізації: евроскептицизм, антиамериканізм, ізоляціонізм руйнують існуючу систему координат західньої цивілації. Знову повертається таке поняття, як „зона впливу“.
Сотні мільйонів долярів течуть на Захід на підтримку національного егоїзму та інтеґраційної втоми, ненависти та нетерпимости.
Можу сказати, що особисто знайомився з ґрунтовними працями кремлівських стратегів щодо реалізації наступних „екзитів“, приведення до влади нових політичних проєктів, метою яких є зміна проевропейських політичних еліт, підрив західніх цінностей, руйнація єдности Евросоюзу та трансатлантичного альянсу.
Результат — з’явився шанс на побудову „альтернативної“ Европи. Европи, побудованої на егоїзмі, популізмі та цинізмі.
З виборами у ключових европейських столицях можлива поява абсолютно нової Европи. Наступні місяці стануть для Заходу справжнім моментом істини.
Потрібно готуватися до цих потенційних реалій вже сьогодні.
Віктор Пінчук показав нам ролик з неґативними прогнозами. Повірте мені, я не сприймаю такого майбутнього абсолютно. Просто неможливо бути президентом країни, яка перебуває у стані війни‚ і не бути оптимістом, не можна виграти битву, не можна вести народ за собою.
Я хотів, би щоб усі европейські лідери залишалися оптимістами і відігравали свою ролю у захисті Европи. Ми зараз говоримо не про захист України, а про захист нашої спільної Европи. Це дуже просто. Ми можемо перемогти у цій битві, лише коли будемо разом.
Коли я зустрічаюся з европейськими лідерами‚ то запитую – чого ви від нас чекаєте? Здається‚ йдеться лише про дві речі. Це не гроші, не найперші потреби і не радники. Нам потрібні ваша єдність і солідарність з Україною.
Насправді настав час зрозуміти, що у нинішньому ґльобалізованому світі більше не існує „зон комфорту“, де можна заховатися від сучасних потрясінь та викликів.
Коли одна держава намагається безкарно привласнити частину суверенної території іншої держави, це має стати викликом і загрозою для всіх інших европейських держав для цілої світової цивілізації.
Інакше ніхто не зможе дати ґарантію того, що завтра теж саме хтось не спробує зробити проти вас.
Колеґи! Два з половиною роки ми б’ємося з зовнішньою аґресією, назва якої дуже проста. Це не громадянська війна, це не конфлікт в Україні. Це ні що інше‚ як аґресія Російської Федерації проти суверенної, вільної демократичної України. Ми повинні використовувати лише це слово.
З перспективи пройденого шляху більш очевидними видаються і успіхи, яких нам вдалося досягти. І головний з них – припинення просування війни вглиб нашої української території. Від цієї смертельної небезпеки нас нині захищає міжнародна солідарність, яку забезпечила і забезпечує українська дипломатія.
А на полі бою – нас доблесно оберігає українське військо, яке вдалося відновити буквально на марші. Стан українського війська ми і наші чужоземні партнери бачили під час військової паради на 25-ту річницю української незалежности. Ми створили цю армію за два роки. І це не нові танки, не нові системи залпового вогню, не нова артилерія. Нова армія – це новий український воїн. Дуже мотивований, дуже патріотичний, дуже професійний, дуже молодий. Більшість з них народилися вже після здобуття незалежности. На них не позначилось наше радянське минуле. Вони знають‚ за що вони б’ються. Вони люблять свою країну, свій народ. Дехто з них, навіть більшість з них, розмовляє російською мовою, але зі зброєю в руках вони захищають наш суверенітет, нашу свободу і нашу демократію.
Ні, перепрошую, це не правда. Не нашу – українську, але нашу – европейську. І це поле битви.
Вони ефективні, рішучі, загартовані в боях в Донецькій та Луганській областях, але найголовніше – вони досвідчені.
І цей безцінний досвід може стати об’єктом заздрощів далеко за межами України. Крім того, деякі вже вчяться з цього досвіду. Добре, що цей досвід у нас є. Але боляче, що здобуваємо ми його у війні, яку до себе не запрошували.
Ми були однією з найбільш мирних країн пострадянського простору. Якби мене спитали у 2013 році, я б сказав, що ми наймирнішою країною. Я не міг уявити, що таке сталося в Україні. Навіть незважаючи на інцидент на острові Тузла у 2003 році в Криму, який був спровокований не нами. Але ворог прийшов на нашу землю без запрошення.
Мені часто дорікають, мовляв українська сторона продовжує „впиратися“ і не йде далі політичним треком мінського вреґулювання.
Повторюю раз і назавжди: ми вже підставляли щоку. Підставляли так, що ледве в живих лишилися. Жодного кроку, допоки російська сторона не пройде свою дистанцію по безпековому треку.
Саме в безпеці нині криється ключ до мирного вреґулювання на Донбасі.
І саме тому я запропонував ефективний підхід – „дорожню мапу“, в якій має бути ув’язана послідовність безпекових та політичних кроків з ґарантією їх виконання. Що таке ґарантії‚ ми знаємо дуже добре з Будапештського меморандуму. Більше такого не може бути.
Наші вимоги дуже прості. Росія повинна забезпечити стале та всеохоплююче припинення вогню на Донбасі. Що означає російське перемир’я проголошене без наших друзів і партнерів – Німеччини і Франції – ми побачили за останню добу, коли нам обіцяли припинення вогню, а відбулось більше 30 обстрілів, включно з мінометними та артилеристськими.
Повинно бути припинено постачання на українську територію власних реґулярних військ, зброї, боєприпасів і військової техніки. Повинен бути забезпечений нарешті безперешкодний доступ СММ ОБСЕ до окупованої території Донбасу і Криму. Наданий повний доступ міжнародним спостерігачам до тимчасово неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону.
Якщо мене запитати‚ який у нас ключовий показник нашої безпеки у цифрах – це 409 кілометрів і 300 метрів неконтрольованої частини українсько-російського кордону. Якщо ми закриємо кордон‚ не буде конфлікту в Україні. Заберіть окупаційні війська, заберіть зброю – ми домовимось і все вреґулюємо.
Тому наступна вимога – це те, що вказано у Мінських угодах – вивести російські війська з території України,
П’яте – звільнити українських бранців і політичних в’язнів – Сенцова, Кольченка, Карпюка, Клиха, Жемчугова і десятків інших. До речі, я можу дати вам трохи оптимізму – у нас велика надія, що завтра ми привеземо Жемчугова додому.
Це те, чому і надалі опирається російська сторона, намагаючись довести, що Україна нібито не виконує політичну частину мінських домовленостей. Це не правда. Україна, на відміну від Кремля, виконує свої зобов’язання.
Лише конкретика.
Українська сторона прийняла закон про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, за що я вдячний українському парляментові. Прийнято закон про амнестію. Ухвалила законодавчий акт, який визначає територію, під якою ми розуміємо окремі райони Донецької та Луганської областей. Ухвалила в першому читанні відповідні зміни до Конституції України щодо децентралізації. Опрацювала з міжнародними партнерами модальності проведення місцевих виборів на Донбасі після виконання безпекових умов.
Іншими словами – українська сторона виявила і добру волю, і відповідальність, і чіткі кроки, спрямовані на мирне вреґулювання.
І що ж у відповідь зробила Росія? Відповідь дуже проста – абсолютно нічого. Та ще й намагається перекласти відповідальність з хворої голови на здорову. Тому в пастку пріоритетности політичного треку мінських домовленостей нас вже не загнати.
Все це є нічим іншим як тактикою „політичних маніпуляцій“ за столом переговорів та „контрольованої аґресії“ на полі бою в потрібний момент, яку повсякчас демонструє Росія. І, до речі, не лише в Україні!
Ви бачите Близький Схід, інші реґіони. До того ми бачили Придністров’я, Абхазію, Осетію і багато інших реґіонів. Чи можете ви знайти, бодай одну людину серед простого народу, щасливих людей у Придністров’ї, в Осетії чи в Донецьку. Отже, мій меседж – ми маємо наполегливо працювати для відновлення українського суверенітету, українського прапора, для того, щоб вони знову з’явились у Криму, Луганську і в Донецьку.
Пані та панове! Ми не маємо права забувати і про Крим.
В умовах тимчасової окупації, Росія перетворює цей український півострів на величезну військову базу, свавільно змінюючи стратегічний балянс в Чорному та Середземному морях на свою користь. А для тих, хто вірить у міжнародне право, права людини, спільні европейські цінності, Крим перетворюється на справжній концентраційний табір, за „найкращими стандартами“ репресій та каральної медицини радянського зразка.
Випадок з Ільмою Умеровим, якого примусово помістили у психіятричну клініку, яскраво засвідчив злочинну і цинічну сутність політики Кремля до проукраїнських активістів в окупованому Криму.
Також є цілком очевидним, що окупаційна влада не може і не здатна забезпечити належні соціяльно-економічні умови життя в Криму.
Саме цим можна пояснити те, що вона або каже, що „грошей нема, але ви тримайтесь“, або шукає невловимих диверсантів з України.
Стратегія Росії зрозуміла: змусити Захід та світ визнати свій суверенітет над Кримом.
Нам навіть кажуть, що питання Криму закрито. З точки зору міжнародного права питання навіть не відкривалося. Крим по праву належить Україні.
А з іншого боку питання притягнення до відповідальности порушника міжнародного права є відкритим. На жаль, Кремль спростовує свою відповідальність і продовжує не визнавати свій злочин. Тому ми повинні зберігати єдність для того, щоб активізувати всі міжнародно-правові механізми для деокупації Криму.
Генеральна Асамблея ООН, яка днями відкрилася в Ню-Йорку, також має сказати своє слово у цьому зв’язку і ми в Україні розраховуємо на міжнародну підтримку нової української ініціятиви щодо ухвалення резолюції Генасамблеї ООН про порушення прав людини в Криму, яка є частиною нашої загальної політики з де-окупації півострова.
Ключова мета – забезпечити такий стан, щоб ціна тимчасової окупації зростала. Щоб тримати в руках незаконно захоплене, а по суті – цинічно вкрадене – аґресорові було так само нестерпно боляче, як тримати у руці розпалене вугілля з Донбасу.
Я вже раніше казав, і хочу повторити у цій авдиторії: мабуть прийшов час відповісти Росії на її надії щодо окупованих територій, включно із кримськими татарами. Я вже раніше казав, і хочу повторити у цій авдиторії: мабуть прийшов час відповісти Росії на її нахабство на окупованих територіях, включно по відношенню до кримських татар.
Це означає, що необхідно впроваджувати нові секторальні санкції. Без санкцій ми нічого не зробимо! У нас немає солдатів НАТО, ми захищаємося власною зброєю, але санкції – єдиний механізм утримати Путіна за столом переговорів. І ми на це розраховуємо. Бо коли ми ведемо мову про санкції, йдеться не лише про Мінські домовленості.
Якщо санкції будуть пом’якшуватися чи їх знімуть, чи Росія піде з України, Донбасу чи з Криму? Чи вони виведуть свої війська, відпустять політичних в’язнів, чи вони будуть співпрацювати з ОБСЄ і чи Росія зробить щось для того, щоб пояснити своєму народові чому знімають санкції? Пояснення цьому немає‚ і це крок задля нашого майбутнього. Европейського майбутнього. Це не крок для України. І з огляду на це не зайвим було б поновлення поправки Джексона-Веніка. І я та людина, яка свого часу просила в американському Конґресі зняти поправку Джексона-Веніка щодо України, а зараз настав час впровадити її щодо Росії!
Адже страждання українських громадян вже давно перестало бути відповідальністю окремих особистостей. Це системна проблема режиму, створеного Кремлем в Росії. Тому відповідальність мають нести не лише окремі люди, але й увесь режим.
Москва має зрозуміти – ціна таких порушень лише зростатиме.
Відповідні експертні консультації з нашими партнерами вже тривають і одна з реакцій має бути на так звані російські парляментські вибори на території Криму.
Наша відповідь проста: ми не визнаємо леґітимність російських виборів на окупованій території України. А ті, кого оберуть до складу Державної Думи Росії від Криму, насправді купують собі „членський квиток“ до санкційного клюбу. Ласкаво просимо до клюбу об’єктів санкцій, шановні панове!
До речі, хотів би подякувати Сполученим Штатам за їх лідерство у зміцненні санкцій проти аґресора. Вважаю, що американські санкції проти компаній, пов’язаних з Ґазпромом і тих, хто будує так званий „міст Путіна“ до Криму стануть дзвінком, що розбудить аґресора.
Під час моїх зовнішньополітичних контактів мене часто запитують „чим ще світ може допомогти Україні?“.
Перше – треба нарешті прокинутися і роздивитися об’єктивну реальність довкола нас. Я наполягаю на тому, що війна ведеться не просто проти України, але й проти Заходу. Величезна, справжня широкомаштабна війна, назва якій „гібридна“. Але ця війна не стосується лише України – вона проти всіх нас. Ми більше не маємо права вдавати, що нічого не відбувається.
Все, що я бачу, нагадує відому п’єсу французького драматурга Ежена Іонеску: гібридні носороги вже на наших вулицях, вони холоднокровно руйнують все на своєму шляху — цінності, принципи, демократію. А ми продовжуємо дискутувати про те, звідки вони могли тут взятися? Хороші вони чи погані? А чи так вже погано бути носорогом? Замість того, щоб об’єднатися і рішуче заявити про те, що їм тут не місце, і ми не дозволимо перетворити нас всіх на носорогів!
Ви щодня можете спостерігати, як російська гібридна війна намагається розірвати нас на шматки і вірите, що вас така загроза омине стороною. Можете не сумніватися, що завтра вони дотягнуться і до вас. І тут не треба питати, по кому дзвонить дзвін – він дзвонить по всіх нас.
Тому друге – треба берегти нашу єдність і спільним фронтом дати відсіч аґресорові. Має залишатися ефективне знаряддя санкцій для того, щоб давати відсіч аґресорові і стримувати його і має бути великий світовий стіл перемовин.
Вітаю вчорашнє рішення Ради ЕС про продовження терміну дії індивідуальних санкцій за порушення територіяльної цілісности України.
Нам слід бути солідарними один з одним, працювати в унісон, аби не надати аґресорові жодного шансу роз’єднати ланцюг нашої єдности.
Наприклад, Евросоюз міг би скориґувати часові рамки перегляду санкційного режиму щодо Росії та перейти від піврічного до річного циклу, бо ми часто чуємо дискусії в Европейському Союзі чи має Росія шанси порушити солідарність щодо України, чи буде ескаляція конфлікту з втратами сотень людських життів.
Я чую про скарги европейського бізнесу про нібито величезні втрати від санкцій проти Росії. Насправді це не втрати, а інвестиції у вашу безпеку, ваш спокій.
Лише вдумайтесь: більшість, якщо не всі надприбутки від нафти, газу, торгівлі з країнами Заходу Росія використала не на модернізацію економіки і господарства, не на поліпшення способу життя, а на корупцію і маштабну модернізацію війська, яке зараз загрожує Україні й Европі – нашій і вашій безпеці. Не можна дозволити, щоб зароблені на торгівлі з Заходом евро чи доляри повернулися з Росії до нас кулею чи ракетою. Подумайте про це саме таким чином.
Міжнародні правові механізми протидії аґресорові мають бути застосовані у повній мірі.
Ми розпочали низку судових позовів проти Росії за порушення Конвенції ООН з морського права. Аґресор, нападник має в повній мірі відчути справжню силу міжнародного права, яке він так зухвало зламав.
Я переконаний, що ми маємо дуже добрі перспективи. Маємо зробити висновки з досвіду дотримання Будапештського меморандуму. Вважаю необхідним забезпечити надані ґарантії через укладення двосторонніх безпекових угод з країнами-союзниками для того, щоб убезпечити Україну.
І третє – всеохоплююча, комплексна система розбудови нової европейської України.
Нової України, про яку так мріяв Георгій Ґонґадзе, пам’ять якого ми вшановуємо саме сьогодні‚ в 16-ту роковину його загибелі.
Вже більше двох років ми в Україні ведемо бій на двох фронтах.
Наші перемоги у забезпеченні внутрішніх реформ так само важливі, як і наші військові перемоги.
Наш головний і найбільш небезпечний внутрішній ворог – це корупція.
Вона вже відібрала в нас занадто багато часу і ресурсів, які можна було б ефективно використати на модернізацію і розвиток.
Боротьба з корупцією – це наша спільна відповідальність.
Це мій абсолютний пріоритет як президента України і ми заклали якісно новий, інноваційний фундамент для боротьби з корупцією, та випробовуємо його на практиці.
Кожен громадянин має можливість відчути себе частиною процесу. Тепер ніхто ні від кого не сховається. Все відбувається максимально відкрито і прозоро.
Моє прагнення – не гонитва за кількістю затримань, арештів чи ув’язнень, а створення системи „нульової терпимости“ до корупції. Це і нова культура відносин між владою та суспільством.
Роками одним з основних джерел для корупції були тендерні державні закупівлі. Так звана Тендерна палата, що зосередила сотні мільярдів гривень державних підприємств, фінансувала попередню владу. Сьогодні, завдяки системі ProZorro, ми вже маємо заощадження сотень мільярдів бюджетних ресурсів, які були вирвані з пащі корупції.
Роками своєрідним символом корупції була міліція. Тепер нова Патрульна поліція, створена у містах за допомогою наших американських і европейських друзів, очистила наші дороги від корупціонерів в погонах і відновили довіру до нових правоохоронних установ.
Роками вітчизняна енерґетика була корупційним „клондайком“. Сьогодні, завдяки реформам відповідно до європейських стандартів, НАК „Нафтогаз“ припинив бути вічним банкрутом і нарешті запрацював в інтересах споживача і держави.
Свій вагомий антикорупційний ефект приносить і фінансова децентралізація. Я був щасливий відвідати Дніпро, Львів, Одесу і багато інших міст і ми маємо у п’ять, шість, сім разів підвищення тих коштів, що йдуть на власний розвиток. Не треба тепер передавати ці кошти на Київ, торгуватися з якимись бюрократами. Це їхня влада і їх відповідальність як витрачати десятки мільярдів гривень через децентралізацію, яку я започаткував особисто. Це демонстрація, вияв ефективности реформ. Це потужний антикорупційний потенціял, що закладено і в систему електронного деклярування статків державних службовців та високопосадовців.
Дуже багато було дискусій з приводу запуску цієї системи і тепер ми її запускаємо. З 1 вересня електронна система вже запущена і немає жодних шансів на те, щоб цю систему підірвати і зламати. Це наші зусилля для того, щоб показати прозорість і відповідальність незалежно від того, чи ви член Уряду, Парляменту чи хтось інший.
Ми вважаємо, що дуже важливий етап перетворення – це судова система. Це остання цитадель корупції. І я вдячний політичним силам Парляменту, що вони підтримали мою пропозицію Конституційної реформи. Ми провадимо цю реформу в Парляменті і якраз тепер, 30 вересня, буде ухвалено нову Конституцію. Ми запускаємо надзвичайно великий процес.
Нам ніколи не подолати в Україні корупцію, допоки не очистимо суд від корумпованих суддів і від тих, хто керується не духом Феміди, а срібняками.
Вірю, що ті поправки Конституції зміни в частині правосуддя, створять незалежний суд і зроблять українське суддівство здоровішим. Чи можете ви собі уявити, що 200 нових, чистих, фахових суддів водночас з’являться у Верховному суді України і ми виведемо звідти весь попередній склад?
Коли ми говорили з нашими американськими, британськими, европейськими колеґами, я можу сказати, що в нас дуже плідна співпраця у перевірці нових кандидатів, антикорупційні процедури, процес навчання нового суду.
Навряд чи знайдеться в світі інша країна, яка б наважилася на повне перезавантаження вищої судової гілки влади в такі гранично стислі строки, як це сьогодні робить Україна.
Дуже важливо, що наші оцінки проґресу та стратегії боротьби з корупцією поділяють і підтримують наші міжнародні партнери. Це визнання, між іншим, прив’язане до сьогоднішньої Ялтинської конференції і тісно пов’язане з темою.
Позавчора було рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду про продовження програми співпраці з Україною та виділити додаткові обсяги фінансової підтримки допомоги.
Це міжнародний знак якости та визнання ефективної роботи української влади на шляху реформ.
Тепер це сиґнал для інвесторів, що прийдуть в Україну – ми успішно співпрацюємо з МВФ.
Це також сиґнал українському суспільству, що міжнародне співтовариство довіряє Україні, стоїть з нами пліч-о-пліч та незмінно підтримує на шляху важливих перетворень і макроекономічного зростання у ці складні часи.
Адже кожен мільярд – це нові робочі місця, нові можливості для соціяльно-економічного зростання.
Сподіваюся, що невдовзі своє слово на підтримку України скажуть і в ЕС.
Маю на увазі і Угоду про асоціяцію, яка вже зачекалася на ратифікацію.
І лібералізація візового режиму є надзвичайно важлива. Україна це заслужила по праву і справедливості. Ми виконали всі 144 критерії візової лібералізації. Ми маємо звіт оціночної місії, я звернувся до заступника голови Европейської Комісії із законодавчими ініціятивами. Сподіваюся, що на початку жовтня Европейський Парлямент проголосує на користь цього і буде ухвала Европейської Ради.
Рішення про надання безвізового режиму Україні – це не лише підтвердження примату спільний цінностей над меркантильними інтересами, а й елемент і мирного вреґулювання на Донбасі, і де-окупації Криму.
Пані та панове!
Ми вам щиро дякуємо за підтримку наших зусиль у досягненні миру і успішного перетворення.
Ми поклали наріжний камінь у споруду великих змін. Ми маємо істину і бажання поступу, оновлення і розвитку. Ми покладаємося на солідарність, нашу обопільну увагу і обопільну підтримку. Це не відповідь на питання чого ми хочемо від европейців. Це відповідь на питання хто ми такі.
Сподіваюся, що всі присутні матимуть плідну дискусію з цього приводу і тут, на Ялтинській конференції, що відіграє надзвичайно важливу ролю у нашому поступі до Европи я хочу побажати щастя і добра цій конференції.
Дякую за увагу і слава Україні!