15 червня, 2016

Третій з’їзд Спілки Українських Журналістів Північної Америки відбувся на Союзівці

Учасники третього з’їзду Спілки Українських Журналістів Північної Америки на Союзівці. (Фото: Дарія Кісь)

 КЕРГОНКСОН, Ню-Йорк – Спілка Українських Журналістів Північної Америки (СУЖПА) відбула свій третій з’їзд на Союзівці 20-22 травня. Журналісти приїхали з канадських провінцій Онтаріо, Альберта i Бритійська Колюмбія, та з американських штатів Ню-Йорк, Ню-Джерзі, Пенсильванія, Ілиной i Кольорадо та з Вашінґтону (Дистрикт Колюмбія).

Учасники з’їзду обрали нову управу до якої входять: голова Юрій Клюфас, заступники Лев Іваськів (США), Володимир Кісь (Канада-схід), Марко Левицький (Канада-захід) і Михайло Боцюрків (міжнародні зв’язки), секретар/скарбник Олександер Харченко та колишня голова Рома Гадзевич.

На відкритті з’їзду говорить Посол України до Канади Андрій Шевченко. (Фото: Дарія Кісь)

На відкритті з’їзду говорить Посол України до Канади Андрій Шевченко. (Фото: Дарія Кісь)

Офіційно відкриваючи з’їзд в суботу рано, 21 травня, уступаюча голова cпілки Р. Гадзевич привітала учасників, оголосила програму з’їзду і докладніше висловила щиру подяку спонзорам за фінансову допомогу на влаштування з’їзду. Головний спонзор третього з’їзду – Федеральна Кредитова Кооператива „Самопоміч“ Ню-Йорк. Окремі сесії з’їзду спонзорували: Федеральна Кредитова Кооператива „Самопоміч“ Ню-Джерзі, Українськa Федеральна Кредитова Кооператива „Самопоміч“, Федеральнa Kредитовa Спілка CУMA (Йонкерс) і Українсько-Американська Федеральна Кредитова Спілка „Самопоміч“. Також спонзорами були засоби масової інформації: ,,Свобода’’, ,,Український Тижневик’’, ,,Новий Шлях’’, ,,Українські Вісті’’ та телевізійна мережа ,,Контакт’’.

Вітальне слово на відкритті з’їзду виголосив Посол України до Канади Андрій Шевченко, якого представив М. Левицький, редактор едмонтонських ,,Українських Вістей’’. Він зазначив, що за свою журналістську діяльність посол став лавреатом ,,Нагороди репортерів без кордонів’’.

Найперше посол виконав свій обов’язок, передавши вітання і вибачення від його колеги Валерія Чалого, посла України до США, який теж мав бути на з’їзді СУЖПА, але з уваги на приїзд до Вашінґтону важливої делеґації з України, був зобов’язаний бути у столиці.

А. Шевченко заявив, що в нього зовсім змінилися погляди на канадських (і американських) українців і представив дві версії: в Україні люди мають примітивне розуміння, мовляв – тут у Канаді і в Сполучених Штатах – це шараварщина, танці, пісні тощо; друге уявлення – українці в Північній Америці можуть дати Україні все, що Україна попросить. Посол пригадав, що за совєтської ери одна сусідська родина реґулярно отримувала пачки з Канади. Тоді люди думали, що канадські українці – це здебільша мільярдери, і лише деякі – мільйонери. І всі їхні справи зводяться до того, щоб допомагати Україні.

Протягом п’яти місяців перебування на посаді посла України в Канаді, він зрозумів, що канадські українці тяжко працюють і щедро діляться зі своїми рідними і земляками в Україні. Тепер у нього чергове здивування – українська громадськість на північно-американському континенті суттєво допомагає Україні під час війни між Росією й Україною, головним чином допомагає українським військовим та українським переселенцям. Іншими словами – це продовження висилки тих самих згаданих вище пачок як і раніше, але тепер йдеться не про бандеролі і пачки, а про мільйони долярів на допомогу воюючій Україні – сказав А. Шевченко.

Доповідач звернув увагу на те, що за радянських часів українська діяспора допомагала своїм урядам зрозуміти велику несправедливість у тому, що великий український народ не має власної держави, а тепер нагадує своїм урядам, що треба допомагати Україні у боротьбі за незалежність.

Розповів він і про труднощі, які сьогодні є в Україні, а також згадав і про успіхи. Наприклад, про національну поліцію – 80 відс. громадян України підтримує нову поліцію, слід додати, що США і Канада вважають національну поліцію України її успіхом. Інші зміни помітні в енерґетичному ринку – це кольосальні глибинні зміни. Тепер із цього ринку витискають олігархів. Вводяться інші принципи, а в майбутньому Україна осягне енерґетичну незалежність. Раніше державні закупівлі були тотальним символом корупції. Тепер кожен документ про державні закупівлі відкрито публікується. На українському ринку теж працюють европейські компанії, які брали участь у державних тендерах. Таке стало можливим тільки після того, як Україна підписала договір із Евросоюзом про вільну торгівлю.

Тому коли ми говоримо про Україну, справедливо критикують ті, що кажуть: ,,Зміни відбуваються повільно‚ хотілося б, щоб проходили швидше’’. Але не можна погодитись із тими, котрі кажуть: ,,Все як було, так і є, як крали, так і крадуть’’. Це несправедливо супроти тих людей, які переводять ці зміни в життя, ствердив А. Шевченко.

Серед викликів‚ перед якими опинилася Україна‚ на першому місці є корупція, на другому – приватизація державних підприємств, які слід віддати в довгострокову оренду. І найголовніший виклик для держави – це війна, яка не дозволяє Україні рухатися вперед так швидко, як нам хотілося б. Ми бачимо, як мілітаризується Крим і загострюється ситуація на Донбасі. Для України війна закінчиться тоді, коли під українське знамено повернуться Крим і Донбас.

На завершення свого виступу Посол А. Шевченко звернувся до журналістів із проханням і закликом такими словами:

Уступаюча голова СУЖПА Рoма Гадзевич та новий голова Юрій Клюфас.

Уступаюча голова СУЖПА Рoма Гадзевич та новий голова Юрій Клюфас.

,,Україні, як ніколи, потрібна ваша допомога, щоб захищати Україну в інформаційній гібрідній війні, яку веде проти нас Росія. Мені, як журналістові‚ і в кошмарному сні не снилося, що я буду закликати журналістів допомагати обороняти нашу державу. Але тут не йдеться про інтереси тільки української держави, США чи Канади‚ але йдеться про цивілізаційний світоглядний вибір. Ми повинні розуміти, що Росія готується до великої війни зі Заходом, де Україна буде лише одним із театрів бойових дій, де потенційна лінія фронту буде від Сирії до Арктики. Ця війна вестиметься різними методами, і вона вже ведеться. Саме тому вона й називається гібридною. Це й інформаційна війна, підкуп політиків, підтримка протестних рухів, які зі середини підривають західний світ, а не лише Україну. Це й імітація громадянських протестів, які ми зараз бачимо. Йдеться про великий комплесний підхід“.

Сесії з’їзду

На першій сесії з’їзду на тему ,,ЗМІ в Україні’’ доповідали Мирослава Ґонґадзе і Ганна Гомонай. Цілком природньо, що на цій сесії доповідали найбільш досвідчені професіонали.

М. Ґонґадзе, тележурналістка „Голосу Америки“, голова її української служби, підтвердила А. Шевченка заяву про те, що в Україні справді є свобода слова, aле сказала, що проблему вона вбачає в іншому – a саме в якості журналістики і в професійних підходах до висвітлення подій. На жаль, якісної журналістики немає так багато, як хотілося б. З’явилося багато нових каналів, інтернет-видань, плюралізм величезний, але глибокого підходу до висвітлення новин, на жаль, я бачу дуже мало‚ – сказала М. Ґонґадзе і продовжила. – Буквально на пальцях однієї руки можна назвати журналістів, які докладно аналізують матеріяли“.

Інша проблема – олігархи. Всі медійні ресурси в Україні належать олігархам. Ми маємо залежність медійних ресурсів від власників, які використовують ті ресурси у власних інтересах‚ сказала вона. Одним із винятків є „Громадське Радіо“.

„Голос Америки“, який має 7 млн. глядачів, намагається бути джерелом правдивої інформації. Багато журналістів в Україні звертається до нас із проханням надати їм інформацію, але ми не можемо задовольнити всіх. „Голос Америки“ має намір передавати свої програми на окуповані райони Донбасу і Криму – додала М. Ґонґадзе.

Друга доповідачка Г. Гомонай, дружина посла України до Канади, працювала 17 років тележурналісткою в Україні, останні п’ять років – на каналі „Інтер“. Тричі покидала цей канал. Але мінялися, як власники, так і керівники, і її знову запрошували до „Інтеру“. Для неї – це карма.

Г. Гомонай говорила про стан української медії після Майдану, згадуючи, що олігархи контролюють медійним простором та уживають своїх журналістів як зброю. Однак, вона вказала на певного роду відродження в українській журналістиці‚ де тепер помітні журналістське розслідування та військова журналістика.

Друга сесія була на тему ,,Статус громад – теперішнє і майбутнє’’. Перший доповідач Аскольд Лозинський, який 10 років був президентом Світового Конґресу Українців‚ почав заявою про те, що США визнали незалежність України майже через чотири місяці після проголошення державної незалежности України 24 серпня 1991 року‚ а саме 25 грудня 1991 року. Таке явище він пояснив тим, що американська політика є опортуністичною, а в Державному Департаменті США є люди, які неприхильно ставляться до України.

Він поставив риторичне питання: „Чому я беру участь у з’їздах журналістів?“. І відповів: Це тому, що українська преса в діяспорі відіграє надзвичайно важливу ролю. Під сучасну пору у світі є 50 українських громад. У реєстрі Світового Конґресу Українців є 34 країни, які мають крайові центральні репрезентації, як члени СКУ, а крім того є 16 країн, з якими нав’язаний контакт. Слід мати на увазі те, що світ став меншим, завдяки інтернетові та новим облегшеним комунікаціям.

Він схвально висловився про вплив „Четвертої хвилі“. Колись в Італії проживало‚ може‚ два священики. Тепер там живе 1 млн. українських жінок заробітчанок. Але вони роблять колосальну політичну роботу: влаштовують демонстрації, навіть входять в урядові структури. Одна українка є членом Міської ради Риму. Це теж відноситься до Угорщини, Португалії, Еспанії та інших західноевропейських країн. „Четверта хвиля“ суттєво підсилила українську діяспору в США й Канаді, продовжував він. Шкільництво повністю заповнене „Четвертою хвилею“, як у США‚ так і в Канаді та Европі.

Завершив свою презентацію А. Лозинський заявою, що преса повинна бути українською, представляти українську правду по-українськи. За корупцію слід критикувати Україну при зустрічах із українськими послами, з президентом та речниками України, але ніколи не критикувати Україну в Білому Домі. На його думку‚ преса повинна служити українській справі.

Володимир Кісь приготував серію аркушів-таблиць із даними про життя українців Канади. Перша хвиля українських поселенців почала прибувати в Канаду 1891 року, і тривала до Першої світової війни. В порівнянні з іншими хвилями була вона найбільшою. Тоді до Канади прибуло 160 тис. осіб. Друга хвиля прибувала між Першою і Другою світовими війнами –всього 60 тис. осіб. Третя хвиля – переважно з таборів переміщених осіб у Німеччині – начисляє 50 тис. осіб. Четверта хвиля прибула в Канаду після проголошення державної незалежности України у серпні 1991 року.

Останній перепис, який у Канаді проходив 2011 року, подає кількість українців у Канаді – 1.251 млн. осіб. У Канаді проживає третя по величині кількість українців, після Ураїни і Росії. 110 тис. осіб говорять укрїнською мовою. Майже всі українські організації належать до Конґресу Українців Канади, який гідно представляє українські громади перед канадським урядом і парляментом.

Після програних визвольних змагань 1917-1921 років українські військові, які прибули в Канаду, заснували тут Українське Національне Об’єднання, до якого входять комбатанські, жіночі й молодіжні організації. Часопис ,,Новий Шлях’’ є органом УНО. Під сучасну пору в Канаді є 14 відділів УНО, а раніше їх було понад 90. Кількість платних членів УНО коливає між 1,000 і 2,000 осіб. Інша організація – Ліґа Українців Канади (бандерівці) має часопис ,,Гомін України’’. По Канаді нараховує 20 відділів, а платних членів теж має між 1,000 і 2,000 осіб.

Українська Католицька Церква в Канаді нараховує 80 тис. осіб, має 263 парафії, 75 священиків. Українська Православна Церква в Канаді має 8,000 вірних, 92 священики і 253 парафії.

Успішно розвиваються в Канаді українські кредитові спілки. Є їх сім, а колись було 35. Дві найбільші: Українська Кредитова Спілка і Кредитова Спілка „Будучність“. Завдяки українським кредитівкам діють українські хори, мистці, танцювальні ансамблі, музеї.

До учасників з’їзду промовляла Наталія Фeдущак, представниця Українсько-Єврейської Зустрічі, організації, котра ставить своїм завданням поліпшення українсько-єврейських відносин. Вона заявила, що на вересень біжучого року запляноване велике міжнародне вшанування жертв Бабиного Яру, в 75-ту річницю трагедії. Вона пропонувала журналістам всесторонню допомогу щодо влаштування інтерв’ю з компетентними особами, і сказала, що і українці і євреї тільки виграють внаслідок поліпшення взаємовідносин між цими народами.

На третій сесії на тему ,,Донесення правди про Україну на Заході’’ доповідали Михайло Боцюрків та (по скайпу) Степан Бандера.

М. Боцюрків, колишній речник Спеціяльної моніторинґової місії Організації з Безпеки та Співробітництва в Европі (ОБСЕ) на сході України, сказав, що більшість українців отримує новини на телевізії, на Твітері, Фейсбуці. Цікаво, що багато українських чиновників повідомляє про свої наміри на Фейсбуці, наприклад‚ про такі справи, як резиґнацію з посади. Отже, Фейсбук є важливим джерелом інформації в Україні. Телепрограма ,,Громадське’’ подає правдиві новини, тому він щотижня дивиться на цей канал, сказав М. Боцюрків. До цієї категорії він зараховує і 112 канал.

Коли захоплюють територію терористи на східній Україні, найперше вони знищують українські радіо і телевізійні вежі та друкарські засоби, і засновують свої. На Луганщині виходить 13 тижневиків, всі пропаґандивні. Вони мають чорний список закордонних журналістів, і забороняють в’їзд на ними контрольовану територію Жорстоко карають власних журналістів за те, що вони критикують владу ДНР і ЛНР.

Доповідач запитав: „Як ми можемо допомогти нашим колеґам в Україні?“ Там є 2 млн. переселенців, а між ними і втікачі-журналісти з Донбасу, які тепер без праці. Тепер їм потрібна допомога, щоб відновити нормальну діяльність журналістів.

М. Боцюрків вважає великою помилкою те, що протягом одного року в чотирьох столицях, в Оттаві, Вашінґтоні, Лондоні й Канбері, не було українських послів. В посольствах відбуваються пресконференції, на які приходять журналісти і отримують правдиву інформацію про Україну, а відсутність послів означало, що такі нагоди були втрачені.

С. Бандера, який працює для телемережі СTV в Торонто, сказав, що його колеґи по праці часто питають: „Чи продав президент України свою шоколядну фабрику?“‚ Другі теми, які в таких розмовах порушують його співпрацівники – трагедія збитого над Донбасом „Боїнґа“, або чому війну на сході між Україною й Росією називать АТО? Слово АТО – скороченння „антитерористична операція“, а слово ,,терористична’’ стосується іслямського радикалізму і вносить замішання понять на Заході.

Він також звернув увагу на широко розповсюджений міт на Заході‚ що українці – нацисти, як також й інші шкідливі погляди, з якими доводиться боротися. Він вважає, що головне у представленні інформацій про Україну – завжди говорити тільки правду і говорити її вчасно.

Четверта сесія на тему ,,Двонапрямна вулиця: Україна-Діяспора’’ теж відбулася в суботу по обіді. Доповідала Дар’я Дієгуц з телеканалу ,,Україна’’, яка розповіла колеґам про свою працю як кореспондент в Америці для українського телебачення.

П’яту сесію представив по скайпу ведучий на „Радіо Контакт“ Андрій Головатий на тему ,,Інтернетні ресурси і соціяльно-медійні мости’’. А. Головатий стверджував, що Україна не робить досить, щоби представляти інформації зі своєї сторони. Конечно, щоб вісті про Україну були передавані світові в англійській мові. Підсумовуючи цю сесію, він сказав, що правдиві новини з України на Заході слухатимуть тоді, як їх читатимуть диктори в Україні, англійською мовою граматично правильною та без акценту.

Традиційний бенкет, закриття

У вечірніх годинах‚ в суботу‚ відбувся традиційний бенкет‚ на якому голова спілки Р. Гадзевич виголосила вітання учасникам та гостям, а Ю. Клюфас прочитав листа від Посла України до США Валерія Чалого (повний текст листа – на 5 стор.)

В неділю‚ 22 травня‚ відбулася цікава сесія на тему української мови. Сесію успішно провів Степан Ґеник-Березовський, який говорив про стан мови в Україні і в діяспорній пресі.

Потім учасники з’їзду виконали ще один обов’язок – проголосували за нову управу спілки, повернувши Ю. Клюфаса на посаду голови СУЖПА, яку він займав у 2009-2012 роках.

У дискусіях після доповідей були висловлені побажання від учасників створити веб-сторінку СУЖПА на інтернеті, продовжувати окрему сторінку на Фейсбук лише для членів cпілки, можливо навіть створити журналістську фундацію або фонд на потреби журналістів, а також створити власну базу даних. Наступний з’їзд вирішили влаштувати не пізніше, як через два роки, можливо в околиці Чикаґо.

Коментарі закриті.