На заслання з дев’ятиденним немовлям на руках вирушила у 1950 році за вироком радянського суду Лідія Бобрик з волинського села Ступно. Етап прямував до далекого Хабаровського краю.
Зачіпкою для виселення до Сибіру сім’ї Бобриків стала причетність родичів до визвольного руху і звичайна людська працьовитість. Господарі мали намір поставити нову хату, але на заваді стала війна. Замисел вдалося довершити уже в повоєнний час. Влада вгледіла у їхніх діяннях „куркульські замашки“. Вирішили конфіскувати майно у Бобриків, а сім’ю направити до Хабаровського краю.
Мученицька подорож до місця призначення тривала понад місяць. Чисельні пересильні пункти, нестача їжі, хвороби – все довелося пережити. На одній зі станцій мама пішла до охорони, аби попросити гарячої води. Натомість у відповідь почула цілий набір образ типу „бандерівка“, „западенка“. А потім довелося тяжко працювати – рити рови, займатися лісоповалом. Коли розливалася річка, поселення повністю затоплювало. Часто доводилося жити на даху дерев’яного бараку.
Десятирічне перебування у Хабаровському краї позначилося невимовним болем – там родина залишила три могили. Запалила надію на звільнення зі заслання про смерть Сталіна. Зберігся документ про реабілітацію сім’ї Бобриків.
Правда, рідна хата нас не прийняла, бо у ній облаштували крамницю. Потім за неї виплатили компенсацію, але її розмір був настільки копійчаним, що навіть соромно називати.
Довелося заново звести оселю. Донька Марія Кравець закінчила фізико-математичний факультет Рівненського педагогічного інституту, працює у Млинові. Її вихованці неодноразово ставали переможцями олімпіяд, а клюб „Пошук“, який вона організувала і очолює понині, за десятки років зібрав унікальну спадщину матеріялів з історії рідного краю. З чоловіком Миколою Кравцем виховали двійко талановитих дітей, мають прекрасних онуків.
Сім’я Бобриків у селі Ступно на Рівненщині (1949 рік).