21 січня, 2016

Театр Кривохижі не відбувся

Народний артист України Анатолій Кривохижа.

КІРОВОГРАД. – 5 листопада 2015 року у приватній картинній ґалерії „Єлисаветград“ відбулася творча зустріч з засновником єдиного в Україні Музею хореографічного мистецтва‚ Народним артистом України Анатолієм Кривохижею, якому 1 грудня виповнилося 90 років.

А. Кривохижа – художній керівник уславленого ансамблю „Ятрань“, з якого вийшла плеяда талановитих хореографів, потім – не менш знаменитого гурту „Зоряни“, автор кількох книг про хореографічне мистецтво.

Коли до міста на початку 1930-их років приїхав відомий хореограф Микола Анкудінов, почали ставити балети. Саме виступ танцювальної групи М. Анкудінова молодий вояк А. Кривохижа побачив у далекій Австрії наприкінці Другої світової війни, і переконався, що його душа належить танцю.

Переломним для А. Кривохижі стало знайомство з Павлом Вірським, який запросив ансамбль „Ятрань“ до участи у Декаді українського мистецтва в Москві. Великий мистець порадив перейти до поглибленої роботи над українським народним ориґіналом. Довелося прискіпливо працювати з фондами Інституту фолкльору та етнографії, розпитувати, переглядати старі записи. Створили оркестру і вокальну групу. „Ятрань“ освоїла у танцювальних номерах весь річний обрядовий цикл українського календаря.

Уряд схвалив програму і почали готувати „Ятрань“ до виступів у США, Канаді, Англії‚ де залі‚ стоячи‚ аплодували „Ятрані“, її українському духові, який вона зуміла принести на далекі континенти усупереч всьому, в роки глухого застою та „холодної війни“.

Дехто з закордонних українців після концертів „Ятрані“ почав утворювати нові танцювальні колективи. Кілька років тому у квартирі А. Кривохижі пролунав телефонний дзвінок з Філядельфії – просили відродити „Ятрань“ і знову приїхати на гастролі.

А. Кривохижа пригадує перший концерт у Ню-Йорку‚ в Радіо-Ситі, який пройшов з великим успіхом. А у газеті „Ню-Йорк Таймс“ з’явилась рецензія Клайва Бернса: „Ми бачили ансамбль Мойсеєва з його експресією, ансамбль Вірського з його філософською розсудливістю, а в „Ятрані“ є усе це, але з більшою природністю. І тому треба вважати цей колектив найкращим у світі“.

А. Кривохижа припускає, що саме ця рецензія призвела до кінця „Ятрані“. Кому сподобається, коли про твого конкурента таке пишуть у західньому світі?

А тут ще двоє учасників ансамблю у крамниці не заплатили за ковбасу. Це помітили, їх покарали. І ця пляма стала ніби постійною причиною заборони подальших закордонних гастролей. Багато хто вважає, що той випадок був старанно спровокованим – не могло КҐБ допустити українського тріюмфу. Відтоді „Ятрань“ стала „невиїзною“.

На нинішню зустріч прийшло багато колишніх учасників колективу, зокрема староста „Ятрані“, пізніше балетмайстер обласного академічного музично-драматичного театру ім. Марка Кропивницького Жанна Олійниченко.

А. Кривохижа пізніше очолив колектив обласної філярмонії „Зоряни“, який вважали театром пісні, музики і танцю. Почалась робота над створенням нової мистецької форми, яка б відповідала ідеї театру. Це мав бути перший в Україні театр, у виставах якого розкривалися б сюжети сценічного дійства.

Ще не закінченою роботою зацікавився колеґа з Америки Тарас Левицький і запропонував співпрацю з своїм ансамблем танцю „Волошки“ з участю відомого американського балетмайстера Марка Моріса. У США була здійснена постановочна робота, на яку були витрачені великі гроші. Відбулися прем’єри підготовлених програм. На підтримку майбутніх гастролей українці у США надали фонди. Але сталось не так, як гадалось.

Незадовго до гастролей директор філярмонії розірвав контракт співпраці, все повернулось до попередньої практики. Перший в Україні Театр народної музики пісні і танцю не відбувся.

А. Кривохижа говорить: „Театр – це синтеза слова, музики, пластики та художнього оформлення. Ці мистецтва, доповнюючи одне одного, створюють цілісність образу вистави. Чому б нашим професійним колективам не будувати свої програми за таким принципом, де розкривалися б сюжети народного дійства, які підпорядковувалися б конкретній темі? Вистави за такими схемами були б змістовнішими, цілісними та професійнішими. Все, що збиралось роками, я використав у своїй творчій роботі та виклав у своїх книжках. Я встиг багато у цьому житті, але закінчую його з відчуттям не здійснених своїх можливостей. Люди, які через керівні амбіції не дали мені завершити роботу над новою формою, так і не зрозуміли, що знищили майбутнє колективу. З собою, кажуть, нічого не забереш, тому я раджу іншим скористатись моїм доробком“.

Коментарі закриті.