До Вініпеґу – української столиці в Канаді – мене привела потреба в архівних скарбах, науковий проєкт і підтримка Канадського Інституту Українських Студій задля його реалізації. Синтетична, потрібна кожному науковцеві праця проф. Ярослава Розумного „Українські архіви Вініпегу“ від 2006 року стала тут для мене чи не першим путівником і порадником. І надійним помічником, який допоміг не розгубитися в нових обставинах: за океаном я вперше.
Це видання вводить читача у складну, дивовижно багату історію заснованої 15 листопада 1945 року в Авґсбурзі Української Вільної Академії Наук – згідно зі статутом задуманої саме як спадкоємниці „традицій і продовжувача діяльности ВУАН у Києві“. Ці рядки проливають світло, як саме поставала і постала праця Ярослава Розумного „Українська Вільна Академія Наук у Канаді. Продовження ідеї вільної науки“. Праця, значення і ролі якої несила переоцінити: незабаром виповниться 70 років від дня заснування УВАН.
Мені вкрай не хочеться вдаватися до офіціозу. Книжка заслуговує на поважну наукову рецензію, я ж її прочитала серцем, відкривши для себе запоруку нашої незнищенности. Про видатного українця, який жив Україною, а допомагаючи їй до останнього, відійшов у вічність, говорити належить щиро і точно. Він відійшов, але виконав сповна – справами, працями, учнями – раніше обіцяне: „Я буду допомагати Україні‚ доки сил буде…“
Його учениці Софія Качор, Христина Гнатів та Марійка Шпитковська щиро зраділи можливості сказати про свого вчителя добре слово. Бо це його українська програма у Манітобському університеті упродовж 1970-1980-их років була найповнішою на північно-американському континенті. Проф. Я. Розумний керував Департаментом славістики і саме він був творцем такої української програми, яка стала найповнішою і щодо кількости предметів з культури, літератури, мови, так і щодо кількости студентів україністики. А їх було аж 200!
Ось що згадує одна з них, С. Качор: „У мене назавжди залишаться спомини про зустрічі нашого студентського Літературного Гуртка, що професор заініціював. У ньому відкривалася перед нами поезія шістдесятників, твори дисидентів і взагалі відомості про рух спротиву в Україні. Я була тоді вражена тим, як він заохочував нас висловлювати свої думки та коментувати твори, які ми читали. Двері до його кабінету все були відкриті, щоб поговорити про що-небудь, а не тільки про завдання з курсів. Він терпеливо й уважно слухав. Чи не надуживали ми тієї терпеливости? З перспективи часу, може й так, але професор ніколи не дав нам причини так думати“.
Х. Гнатів також говорить, що своє зацікавлення українською літературою, а особливо творчістю письменників-шістдесятників вона завдячує викладам та заохоченню проф. Я. Розумного.
Сотні інших студентів мали нагоду під час студій в університеті почути виступи українських науковців та мистців слова. Бо ж на запрошення професора гостями Манітобського Університету були українські „шістдесятники“, представники Ню-Йоркської Групи, науковці: Ліна Костенко, В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба та Микола Жулинський, Раїса Іванченко, Зеновія Франко, Федір Погребенник, Микола Ільницький, Григорій Вервес, Леонід Плющ, Іван Фізер, Богдан Рубчак, Григорій Грабович, Джеймс Мейс.
Як відомо, найкоротшу дорогу до серця має поетичне слово. Ярослав Розумний щиро хотів, аби його вихованці почули слово живих поетів. Отож свої вірші студентам Манітобського Університету читали Віталій Коротич (1965, 1978), Дмитро Павличко (1966, 1985, 1988), Іван Драч (1966, 1977, 1985), Ігор Римарук (1989), Роман Лубківський (1986), Борис Олійник (1983), Богдан Бойчук (1968), Віра Вовк (1967), Юрій Тарнавський (1971), Патриція Килина (1971) та інші.
Як свідчать дедикації, І. Драч подарував свої поетичні збірки Я. Розумному зі словами: „Дорогий Ярославе! Хай тобі світить сонце у слові, а слово у сонці – від душі Іван Драч, 26 лютого 1985 року‚ Вініпеґ“…
Справді-бо, ще у 1985 році поет напророчив той час, коли слово проф Я. Розумного долетить до України сонцем правди. А в тій дорозі до рідної йому України те слово набирало більшої сили. Його публікації, за визнанням літературознавця Михайла Шалати, ставали „джерелом інтелектуальної радости“.
„За розуміння, за прекрасну доповідь“ подякувала Я. Розумному Л. Костенко, І. Дзюба просив його надсилати до друку статті: „Одержав твою блискучу статтю про Кирило-Методіївське Братство. Зразу ж подаватиму її до друку“.
Правда про Україну темних часів Януковича-Табачника б’є дзвоном тривоги та болю у статтях „Геноцид в Україні – вчора й сьогодні: паралелі“, „Помаранчева революція і спадщина Київської Русі“, „Кабінет міністрів і українська мова“, „Реорганізація Національного НДІ українознавства“, „Донецькі комісари „п’ятої колони“, „Кабінет міністрів України – Кирилові під ялинку“ та інші. Афоризмом стало звернення Я. Розумного до своїх побратимів в Україні: „Жити в державі і не жити для держави – це злочин“.
„…То ж видається природнім, закономірним, що не лише найближча родина, а й учні, і знайомі згадують професора Розумного „на відстані душі, на відстані самого серця…“ Ці рядки української пісні в дивовижний спосіб резонують з його людським єством, яким він постає з розповідей, листів, спогадів і навіть своєрідних хронік та репортажів тих, хто добре знав його, хто саме йому завдячував. „В домі цих людей (Ярослава і Оксани Розумних – В.С.) у мене зародилася ідея відродження Києво-Могилянської академії“‚ – писав В. Брюховецький.
Сьогодні, після відзначення в Києві 400-ліття КМА, яке відбулося в жовтні 2015 року, згадаймо тих, кого Олеся Струк назвала „янголами-охоронцями нашої alma mater“. Це подружжя Розумних: „Вони були серед тих небагатьох, які з самого початку, цеглина за цеглиною, відбудовували НаУКМА“.
І сьогодні Україна має знову, як і 400 років тому, уславлену на цілий світ Могилянку! Виступаючи на відкритті Києво-Могилянської Академії, Я. Розумний слушно наголосив, що „українська патріотична й культурна свідомість сьогодні проявляється, із зрозумілих причин, на рівні емоцій, а закріпити її можна тільки всесторонньою освітою – знанням свого й того, що навколо нас“.
Що ж зформувало таку цілісну й збалянсовану натуру, на яку завжди була і є донині спрагла наша Україна? Сам він зізнавася, це і родина на чолі з дідом, який, помираючи, наказував „Славку, вчися!“, і „вчителі Станіславівської гімназії, і мандрівка різними культурами Европи й Америки, де я пізнавав, учився й, порівнюючи, відкривав, чого мій народ повинен учитися від інших і чого варто б іншим від мого народу навчитися“.
Він говорив правду про одну з найбільш втаємничених трагедій України – Голодомор. І в 1984 році – разом з дружиною, членом Комітету Відзначення Голодомору у Вініпезі, брав участь у відкритті пам’ятника на відзначення 50-ліття голоду-геноциду в Україні в 1932-1933 років.
Я. Розумний умів урівноважувати раціоналізм і емоційність: „Завжди цікавить мене повторюване в українській літературі. Не думаю, що це під впливом Юнґа, Штравса, структуралістів чи ще когось. Мені подобається метода Франка, Зерова… – своєрідний еклектизм. Хочу, щоб воно стосувалося розуму й чуттєвости‚ і навпаки“. Любив розпочату справу доводити до завершення. Цю його засаду бачимо і в інтелектуальній спадщині, також і в лаконічних та містких афоризмах. Афоризми Я. Розумного увібрали в себе і український тверезий глузд, і освіту вченого високого рівня.
Він з колиски знав рідну українську мову, а зі школи на Тернопільщині – і польську. В гімназії, за його зізнанням, він вивчив, крім німецької, „латинську і грецьку мови, а за совєтів (1939-1941) – російську“. Англійську мову Я. Розумний почав вивчати в гімназії в Німеччині, а самотужки вивчив англійську і французьку мови в Голяндії (де завершив студії філософії і теології в української семінарії) та Канаді: „В Канаді доповнював своє знання мови різними дорогами, в університеті, а найбільше через спілкування з колеґами в праці та читанням…“. Я. Розумний здобув маґістерку (1958) та докторат (1968) із славістики за спеціяльністю „Українська література“ в Отавському Університеті. Згодом викладав та провадив дослідницьку роботу в канадських, американських, австралійських та европейських університетах.
Спершу в Онтаріо, а згодом у столиці „Канадської України“ Вініпезі подружжя Розумних прожило 51 рік. І всі ці роки були пов’язані з Україною. Упродовж цілого життя вони обоє ісповідували засаду: еміґрант‚ який був політично змушений покинути рідну землю, „постійно носить на собі тягар і обов’язок супроти неї“. Саме Я. Розумний став співзасновником Манітобського відділу прихильників Народного Руху України і його головою в 1990-1992 роках. А також очолював Осередок Української Культури і Освіти у Вініпезі упродовж 1969-1974 років.
Варті найвдумливішого прочитання його праці сьогодні – про причини кризи української діяспори в Канаді, і про Памво Беринду (предмет його докторської дисертації), про Григорія Сковороду, і про Дмитра Чижевського, і про Маркіяна Шашкевича, і про Василя Стефаника, і про Леоніда Кисельова і‚ може‚ особливо пильно – численні його розвідки про Тараса Шевченка‚ і багато інших. Відрадно, що на стадії завершення – формування архіву Інституту-заповідника М. Шашкевича у Вініпезі, який очолював проф. Розумний у 1999-2013 роках, і для якого не шкодує своїх сил і часу його дружина.
Його непеесічний чин ще виразніше окреслюється сьогодні, з відстані часу і з перспективи драматичних і героїчних подій на Майдані в Києві в листопаді-грудні 2013 року, яким устиг щиро порадіти Я. Розумний, коли син з Києва повідомив, „що розпочалася Революція Гідности…“.
Він відійшов у вічність 8 грудня 2013 року. Залишилися його книжки, статті, пляни, задуми, а ще – дивовижно пророчі слова. Як же злободенно звучить сьогодні його думка‚ „що на власні сили Україну покищо полишати не можна. Особливо не може цього робити діяспорний інтеліґент“. І він не залишав її до останнього подиху.
Символічним є його продовження в доні Ларисі, трьох синах та чотирьох онуках. Лариса активна в Пласті, де їй довелося працювати разом з теперішнім канадським амбасадором в Україні Романом Ващуком. За фахом працює з великим успіхом в ділянці людських ресурсів у Отаві. Руслан також пластун, активно слідкує за подіями в Україні, займається управлінням посілости. Син Роман- внутрішній архітектор, мистець. Застосовує кольористику українського аванґарду у своїх міжнародних проєктах.
Син Істан, режисер, актор і оператор, уже понад вісім років живе й працює в Києві. Немов би посланець батька до рідної землі, якій сьогодні надто складно, але яка – хай і дуже тяжко – бореться, аби стати такою, якою хотів би її бачити Ярослав Розумний.
6 вересня 2015 року Я. Розумному виповнилося б 90 років від дня народження. 88 років земного шляху він пройшов у невтомній праці, звіряючи свої чини з сумлінням. Глибокі праці дослідника, його максими, за якими жив і творив, надихають усіх. Як свого часу надихали студентів його виклади, семінари, виступи на конференціях. Неодмінно надихнуть вони й тих, хто бодай сьогодні прочитає його праці проникливо, вдумливо, небайдуже.
Валентина Соболь – професор Катедри україністики Варшавського Університету.
(Авторка висловлює щиру вдячність Канадському Інститутові Українських Студій за підтримку її наукового проєкту і можливість працювати в наукових архівах).