27 січня, 2017

Сталінщина повертається у Росію 

Дослідник історії сталінських таборів Юрій Дмітрієв біля хреста „Убієнним синам України“ у Сандармосі (2012 рік).

ДО 80-РІЧЧЯ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ

Незадовго до свого арешту 13 грудня 2016 року, голова карельського „Меморіялу“, історик, який 30 років свого життя присвятив пошуку спеціяльних поселень, поховань замордованих людей та встановлював імена в’язнів соловецьких таборів і будівників Біломорканалу, серед яких були десятки тисяч українців, Юрій Дмітрієв в одному з інтерв’ю сказав, що в Росію „повертається диктатура страху й брехні“.

Якою вона була‚ він добре знав, адже досліджував сталінські репресії 1930-1940 років. Саме завдяки Ю. Дмітрієву, з яким ми познайомилися під час прощ 2011-2013 років на Соловки, було знайдено місця масових поховань жертв політичних репресій у Сандармосі й Красному Бору.

У карельському лісовому урочищі Сандармох, неподалік столиці Біломорканалу Медвеж’єгорська, у 1930-их роках органи НКВД розстріляли 9,500 осіб, зокрема і так званий Соловецький етап із 1,111 в’язнів, у якому був цвіт української нації – священики, історики, державні діячі, режисери, багато письменників і поетів.

У липні 1997 року Ю. Дмітрієв з членами санктпетербурзького й московського „Меморіялу“ пройшов сотні кілометрів дрімучими лісами і знайшов 236 розстрільних ям. Тепер на місці масових страт встановлено ґранітний козацький хрест „Убієнним синам України“ й меморіяльні знаки страченим полякам, грузинам, естонцям.

Таких місць, як Сандармох, в Карелії багато. Ю. Дмітрієв розповідав: „Треба проїхати 600 кілометрів, стільки ж пройти лісами, щоб знайти спецпоселення, визначити, де там кладовище, а вже потім шукати списки людей, які тут жили і загинули. У цих поселеннях було багато людей з Вінницької, Житомирської, Київської областей. У 1930-их роках їх привозили сім’ями, з малими дітьми. Взимку викидали в лісі, на 100 сімей давали п’ять сокир, щоб самі зробили якесь житло. До ранку половина дітей і дорослих замерзала, бо морози були й сніг до паса“.

Сандармох і Красний Бор були лише крапкою на мапі Росії. У кривавому списку, складеному карельськими дослідниками, 1,196 чоловік, серед них 580 фінів і 432 карели. Знайшов поховання Ю. Дмітрієв, він же й організував розкопки. В глибоких ямах, куди скидали тіла розстріляних, були й їхні особисті речі – в основному чоловіче й жіноче взуття, гребінці. А ще кілька трубок для паління, на яких були вирізані ініціяли, зрідка імена власників. Там же валялися й пляшки з-під горілки, залишені катами. Не менш трагічні місця є й на Барсучих горах, неподалік 8-ої шлюзи Біломорканалу.

Історик укладав книги пам’яті репресованих, все робив фактично один. Зокрема, зібрав електронну книгу про репресованих карелів. Укладав поіменний список спецпереселенців, яких привозили з України, Білорусі, Азербайджану, Уралу, Зауралля, навіть з Камчатки.

У списку Ю. Дмітрієва понад 64 тис. прізвищ. У 2013 році, коли ми були у Сандармосі, історик передав журналістам увесь свій електронний архів – ці дані (багато з них сьогодні знову засекречені) вдалося отримати під час короткої політичної відлиги у Росії. Частину архіву опрацював журналіст з Хмельницького Богдан Теленько, який підготував до друку книгу „Соловецький мартиролог Поділля“, що незабаром побачить світ.

„Вперше будуть надруковані 4,700 прізвищ репресованих мешканців Хмельниччини, – каже Б. Теленько. – А всього у списку понад 15 тис. українців з різних областей“.

Ю. Дмітрієв встановлював імена не лише жертв, а й їхніх катів.

Цьогоріч у Сандармосі, куди з 1997 року приїздили делеґації українців вклонитися прахові закатованих земляків, заборонили проведення жалобного віча, яке традиційно організовував „Меморіял“. Ще на початку 2016 року від роботи була відсторонена дослідниця історії Соловецького табору особливого призначення, директор музею, що знаходився на острові, Ольга Бочкарьова, яка впродовж багатьох років співпрацювала з Ю. Дмітрієвим. За розпорядженням московського Патріярха Кирила на Соловках архімандрит Порфирій, призначений Кирилом у січні 2016 року, розформував експозицію О. Бочкарьової у табірному бараці. В одному ряду з цими подіями і закриття музею табору „Пермь-36“, у якому тримали Василя Стуса і який сталіністи пропонують перетворити на музей „доблесних співробітників НКВД“.

Суд у Петрозаводську заарештував Ю. Дмітрієва на два місяці, у нього вилучили телефон і комп’ютер, який до цього зламали невідомі, проникнувши в квартиру історика. Процес закритий для преси. Йому загрожує 15 років ув’язнення. Члени „Меморіялу“ та друзі дослідника збирають підписи з вимогою звільнити його. Петицію підписали вже понад 800 чоловік.

Схоже на те, що так просто не відпустять Ю. Дмітрієва, котрий не дав табірній пилюці поглинути історії щонайменше 64 тис. каторжан, і докладуть усіх зусить аби й самого його перетворити на „табірну пилюку“.

Київ 

Коментарі закриті.