У Варшаві видавництво Центру польсько-російського діялогу готує видання книги російського історика Микити Петрова про тих катів НКВД‚ які брали участь у розстрілах польських бранців в 1940 році. Страти проводили у трьох місцях – в Катині‚ Калініні і Харкові. Вперше названо катів‚ причетних до цього злочину в Україні. Без сумніву‚ вони були також катами українських в’язнів у Харкові.
Тривалий час про страти у Харкові не було відомо. Під час окупації про них не дізналися й німці‚ які відкрили поховання більшовицьких жертв‚ зокрема у Вінниці. Але 7 червня 1969 року голова КҐБ при Раді міністрів Української РСР Віталій Никитченко доповів голові КҐБ СРСР Юрієві Андропову‚ що в харківському районі П’ятихатки школярі виявили в лісі масове поховання‚ у якому знайшли обручку‚ взуття‚ інші речі закордонного походження.
Митрофан Сиромятников
Начальника Управління КҐБ у Харківській області Петра Фещенка негайно викликали до Москви. Ю. Андропов наказав загородити місце поховань колючим дротом‚ а для знищення останків у численні могилах застосувати їдкий натрій. Для цього було виділено 21 особу‚ чотири авта і 10 тис. рублів. Населення почуло‚ що у лісі КҐБ будує щось таємне. Не відомо‚ чи подіяла хемічна отрута‚ бо 1991 року в лісі було виявлено 197 останків страчених поляків.
Почали шукати катів і знайшли у Чугуєві біля Харкова Митрофана Сиромятникова‚ який був у 1940 році старшим наглядачем в’язниці НКВД і відповідав за розміщення бранців у в’язниці‚ які перебували там перед розстрілом не більше двох діб. Він назвав причетних до страт – помічника коменданта Івана Смикалова‚ старшого у корпусі в’язниці Олексія Девятилова і водія Миколу Галіцина. І. Смикалов супровождував бранців з табору, О. Девятилов i Мельник доставляли їх у розстрільне приміщення, розстрілювали Тимофій Купрій і М. Галіцин. За розстріли кати отримували щоразу 800 рублів – так звану оперативну винагороду.
Тимофій Купрій
26 жовтня 1940 року були нагороджені урядом учасники розстрілів в Харкові: заступник начальника Управління НКВД Павло Тихонов, Т. Куприй, заступник коменданта Олександер Карманов, І. Смикалов, начальник тюрми Филип Доронін, наглядачі (серед них М. Сиромятников) і водії.
Ще у 1943 році з’ясувалося‚ що начальник управління Петро Сафонов, його заступник Іван Кейс, комендант Т. Куприй, начальник секретаріяту Микола Лелюк і два працівники фінансового відділу від жовтня 1941 року до серпня 1942 року привласнили 76 тис. рублів, призначених на „спеціяльні цілі“‚ тобто з підлеглими не поділилися. 10 червня 1943 року трибунал НКВД засудив їх до позбавлення волі‚ але відклав виконання вироку до закінчення війни. На фронті вони теж перебували в органах НКВД.
Після війни П. Сафонов влаштувався заступником директора електромеханічного заводу в Харкові‚ Т. Купрій був військовим комендантом польського міста Кельце‚ опісля працював директором бази „Маслопостач“ у Полтаві‚ де й помер 10 грудня 1981 року.
Колишній заступник коменданта Управління НКВД у Харківській області О. Карманов помер в травні 1987 року в Семипалатинську. Працював директором громадського харчування. Колишній заступник начальника Управління НКВД у Харківській області П. Тихонов дослужився до генерала‚ очолював Управління КҐБ у Київській області, помер у 1990 році.
О. Девятилов закінчив кар’єру начальником наглядачів в дитячій трудовій колонії в Ізяславі Хмельницької области. Немає відомостей про представників НКВД з Москви, які керували розстрілами. Основну ролю серед них мав капітан Іван Безруков.
Розстріли у Харкові тривали від 3 квітня до 12-14 травня 1940 року. Було прийнято 3‚820 рішень „трійки“ про розстріли полонених з Старобільського табору біля Харкова‚ виписано документи на відправлення з цього табору 3‚822 осіб.