Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви відбувся у Львові-Брюховичах 4-11 вересня. 2016 рік проголошено Роком милосердя, тому владики зосередили увагу на благодійній праці при українських греко-католицьких громадах (парафіях) поза межами України. Церква св. Івана Хрестителя в Нюарку, Ню-Джерзі‚ вже довший час займається різними благодійними проєктами‚ тому єпископи запросили завідувачку канцелярією цієї церкви Ксеню Гапій виголосити 15-хвилинну доповідь з цієї теми. Нижче вміщено тези її доповіді.
Ксеня Гапій виголошує доповідь на Синоді Єпископів Української Греко-Католицької Церкви у Львові. (Фото: о. Андрій Нагірняк)
У 1949 році мої батьки привезли мене 11-місячною дитиною до Америки. Усе моє життя я нaлежу до парафії св. Івана Хрестителя у Нюарку. 28 років я проваджу канцелярією у нашій парафії. Нашу працю можна поділити на три напрямки: допомога парафіянам, мешканцям міста та потребуючим людям в Україні. Передусім ми відвідуємо парафіян – хворих, стареньких людей, людей‚ які овдовіли – всі вони дуже прагнуть людського тепла. Деяким привозимо обіди, які самі варимо. Інших відвідуємо на свята свв. Миколая‚ Валентина або й просто так. Щоразу стараємося відвідати щонайменше 50-60 осіб.
У Нюарку мешкає багато бідних, покривджених долею людей. При римо-католицькій парафії у центрі міста існує кухня для бідних‚ яка щоденно видає близько 800 обідів. Ми привозимо в цю їдальню для бідних їжу‚ як також підтримуємо її фінансово.
Щодо допомоги в Україні, найважливіше питання, кому можна довіряти і з ким можна співпрацювати. Ми маємо зв’язки з мирянами, монахинями, священиками та єпископами. Хоча ми духом українці, однак виросли та були виховані в Америці, тому не раз підходимо до питань інакше, як люди в Україні. І в нашій співпраці з людьми в Україні ми зрозуміли, що недостатньо мати бажання допомогти – треба розуміти людей, яким хочеш допомогти. Треба їх вислухати, щоб зрозуміти‚ яка у них потреба. Бо не раз у запалі добрих намірів дуже легко можна когось вразити‚ а це повністю розминалося б із нашою ціллю.
Ми дізналися, що в Україні багато людей потребують одягу та взуття. Отці нашої парафії, редемптористи, нам часто допомагають і‚ між іншим‚ виділили нашій благодійній aкції кімнату, куди люди приносять різні речі. Часто є проблема, що люди дарують понищені речі, які ми не можемо висилати‚ отже‚ треба присвятити багато часу і праці‚ щоб усе переглянути. За шість років ми вислали 600 пачок (вага однієї приблизно 20 кілограмів) у різні області України.
З часом дійшла вістка, що в Україні є велика потреба на інвалідні візки‚ то ми почали шукати уживаних візків. Один парафіянин сказав, що купить 100 нових інвалідних візків‚ але за умови, що люди нашої громади за кожний його візок куплять ще один. Він послужив чудовим прикладом і люди його підтримали. Ми вислали в Україну 450 інвалідних візків та сотні ходунок і портативних туалетів.
При цьому ми навчилися дуже важливої істини: коли людям запропонувати якусь акцію, вони спалахують жертовністю, яка з часом згасає. Отже добре щоразу змінювати напрям праці.
Далі ми купували годинники для сліпих. Перше ми купували в Ню-Йорку годинники‚ які інформували про час російською мовою. Коли ми дізналися, що дешевше було б придбати їх в Україні, то почали купували їх в Києві (також російськомовні, бо не можна було дістати україномовних).
Одного дня о. Роман Сиротич з Карітас-Київ, з яким ми часто співпрацюємо, запропонував, що він звернеться безпосередньо до фабрики-виробника годинників в Китаю, і вони домовилися, що при замовленні 5,000 годинників фабрика замість російської мови дасть українську. Громада закупила і з допомогою о. Р. Сиротича роздала 7‚000 годинників. Сердечно дякуємо Владиці Любомирові Гузареві за гарну підтримку цієї акції.
До нас звернувся юнак, американський скавт, дід якого був українського походження‚ і запропонував, що у своїй громаді зробить збірку взуття для потребуючих людей в Україні, а ми, за його прикладом, зробили збірку у своїй громаді. Ми спільно зібрали і вислали в Україну 2‚000 пар взуття і 2‚000 пар шкарпеток.
94-літня Тамара Гординська в’яже шапочки для дітей в Україні. (Фото: Ксеня Гапій)
Війна на сході України сколихнула наші серця. Коли до нас звернулися добровольці з проханням допомогти їм з джгутами та кровоспинними засобами, ми продовж кількох місяців закупили 700 джгутів та кровоспинних бандажів, які переслали в Україну. Це все коштувало 16 тис. дол.
Щороку, перед святом св. Миколая, ми пересилаємо подарунки для дітей ув’язнених матерів та потребуючим дітям в Україні. І саме з цих подарунків у 2009 році розпочалася наша допомога в Україну. До нас звернулися молоді працівники фірми „Дніпро“, яка займається перевезенням вантажів, і запропонували назбирати іграшок, які фірма безкоштовно перешле в Україну. Забавки принесли дітям багато радости, майже в кожному листі також було прохання прислати теплий одяг. Ми часто пересилаємо пеленки (памперси) дітям-інвалідам та людям похилого віку. Всі ці пеленки дістаємо безкоштовно.
В Америці є традиція, замість квітів на могилу дорогої людини, приносити датки на благодійні цілі. І з таких збірок ми часто отримуємо щедрі грошові пожертви. З цих пожертв ми оплатили літній табір для дітей з вулиць Києва; допомогли голодним в Америці; бездомним, які живуть на вулицях Києва; центру „Назарет“ у Дрогобичі, де лікуються люди‚ узалежнені від алькоголю; товариству „Богдан“ біля Чернівців, де утримують 300 дітей неповносправних та з фізичними вадами; лікарням на сході України, які лікують поранених воїнів; підтримали благодійні проєкти церкви Неустанної Помочі в Івано-Франківську та допомогли іншим. Усі ці добрі справи ми зробити з пожертв, які отримали після похоронів.
Також організуємо сніданки в церковній залі після богослужінь. Люди, які дають пожертви за сніданок, можуть дізнатися‚ на що підуть зібрані гроші. У залі є фотографії та листи від тих, кому ми допомогли.
2016 рік є Роком милосердя. Ми поставили собі ціль подарувати по 10 дол. 2,016-ом потребуючим особам в Україні. При вході до церкви ми повісили афішу, на якій нарисували термометр і з кожним збільшенням пожертв, термометр заповнювали червоним. Ми дійшли до мети за чотири місяці‚ а тоді нарисували другий термометр. До кінця грудня ми і цей заповнимо. Ми знаємо, що ці гроші не вирішать фінансових проблем, однак принесуть хоч маленьке полегшення, покажуть людям, що про них хтось пам’ятає.
Наші доборовольці є різного віку: діти, які писали листівки до українських воїнів; учні, за прикладом старших, в школі зробили збірку одягу для України; молодь, яка зробила збірку харчів для голодних у нашому місті; дорослі, які багато годин присвячують сортуванню та пакуванню одягу. Також маємо 94-літню жінку, яка вже не може багато з хати виходити‚ то вона в’яже шапочки для дітей в Україні. На даний час вона сплела 3‚678 шапок. Ця жінка – це моя мама!
Єпископи запросили мене до своїх єпархій на презентації. Цікавою була зустріч з 250 студентами в Українському Католицькому Університеті у Львові. Студенти побачили, що звичайні люди можуть робити добро. Ще одна цікава зустріч була зі священиками та добровольцями в Стрию.
Ми дякуємо редакції газети „Свобода“, що поміщує наші статті і дякуємо всім жертводавцям за довір’я до нас та до людей, чиїми руками в Україні ми здатні робити добро. Наша праця продовжується. Якщо хтось хотів би нас підтримати у нашій праці‚ просимо писати на адресу St. John’s Ukrainian Catholic Church‚ 719 Sanford Ave., Newark, NJ 07106.