Творчу спадщину талановитого прозаїка о. Харитона Довгалюка більшовицька влада намагалася викреслити з української історії та історії української культури. Короткі розвідки про нього опублікували дослідники з української діяспори в Ню-Йорку, Буенос-Айресі, Дітройті, Чикаґо, короткі відомості подано в „Енциклопедії української діяспори“. Більше сказано про нього в рецензіях письменника і бібліографа з Австралії, Степана Радіона на збірку оповідань і повісті Х. Довгалюка.
С. Радіон у рецензії „Зруйноване село“ на повість „Буревій“, опублікованій в часописах „Вільна думка“ (Сідней) та „Визвольний шлях“ (Лондон) писав, що на прикладі зруйнування волинського села Зелена Лука на Заславщині Х. Довгалюк розкрив загальний образ зруйнованої більшовиками України.
Письменник Анатоль Галан у вступному слові до збірки оповідань „Кладка над потоком“ писав, що автор „має іскру Божу, з якою можна йти в люди, не соромлячись початкової невправности, що іноді трапляється, розвиваючи і вдосконалюючи свій повістярський хист“.
У статті-рецензії на повісті Х. Довгалюка „Соколова дочка“ та „Сповідь Андрія“ писав у часописі „Свобода“, що хоча це вже третя книжка автора, але читачі „Свободи“ „ще не читали нічого на сторінках цієї газети“ про автора повісти. Хоча про нього вже були „численні згадки в інших часописах, які свідчать про те, що автор наполегливою працею здобув собі вже місце в еміграційній українській літературі“. Також у „Свободі“ (1975) він писав, що Х. Довгалюк своєю „Соколовою дочкою“ почав писати про те, про що варто знати, про що належало б писати“.
Відомий український журналіст і громадський діяч Іван Дурбак, який в статті „Чи дійсно „еміґраційна література без еміґраційного життя“ оприлюдненій в часописі „Свобода“ писав, що „не тільки X. Довгалюк (автор знаменитої повісти з автентичного життя нашої сучасної молоді)“, але й такі прозаїки, як Д. Гуменна, Л. Коленська, Л. Лисяк, Я. Острук, С. Парфанович, І. Савицька, Г. Черінь, Д. Ярославська та інші описали життя українських еміґрантів. Вони присвятили свої твори „у великій міpi власне життю нашої еміґрації. А дві книжки поезій Зої Когут віддзеркалюють життя й душевні переживання нашої еміґрації в Австралії“.
Після здобуття незалежности про о. Х. Довгалюка згадали і в Україні. Короткі статті про нього опублікували знані українські дослідники та енциклопедично-довідкові видання. Проте, на жаль, 100-річчя з дня народження талановитого прозаїка пройшло непомітно. Вийшла одна монографія (Анатолій Трембіцький. „Харитон Довгалюк: журналіст, письменник, священик (1916-2006)“. Хмельницький, 2016, 142 стор.).
Х. Довгалюк народився 15 жовтня 1916 року у мальовничому волинському селі Криволука (раніше Крива Лука на Волині, нині Хмельницької області), на хуторі Замок, на березі маленької річечки Змійки, притоки Горині. Родина Довгалюків була невелика: дідусь Семен з козацького роду, бабуся Одарка, мати Клавдія, батько Онисько і сам Харитон. Сьогодні село Криволука занепадає, в ньому проживає лише близько 100 осіб.
Після закінчення сільської школи Х. Довгалюк навчався у Кам’янець-Подільському інституті технічних культур. Через переслідування органами НКВД за те, що відважився написати „контрреволюційну“ повість „Розділ“, залишив навчання, роздобув робочий одяг і пішов у радгосп, де завжди потребують робітників-наймитів.
В 1941 році, під час Другої світової війни, разом з поетами Герасем Соколенком і Миколою Болкуном долучився до створення в Ізяславі осередку ОУН. Весною 1942 року його вивезли на примусову працю в Німеччину. Після закінчення Другої світової війни Х. Довгалюк еміґрував до Арґентини, а в 1950 році переїхав до США, де закінчив Рочестерський технічний інститут і тривалий час працював інженером у корпорації „Хеrох“.
Хрещений за православним обрядом, почав відновлювати Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ), став фундатором Української православної парафії в Рочестері, Ню-Йорк. 29 березня 1987 року диякон Х. Довгалюк був висвячений на священика і призначений до храму Андрія Первозваного в Дітройті, пізніше був парохом православної церкви Чесного Хреста в Ютиці, Ню-Йорк, а згодом служив у парафії Пресвятої Покрови в Чикаго. Колиж за станом здоров’я був змушений вийти на спочинок, оселився в Рочестері, де у власному будинку спорядив каплицю й продовжив своє молитовне служіння аж до самої смерти.
Х. Довгалюк провадив значну суспільно-просвітницьку діяльність, був членом Об’єднання українських письменників „Слово“, співробітником Волинського бібліографічного центру у Блумінґтоні, Індіяна, ініціятором і засновником Інституту дослідів Волині. Х. Довгалюк, як член Культурно-освітнього комітету Української Федеральної Кредитової Спілки, активно працював над поширенням кооперації серед українців Америки. Він був учасником першої творчої зустрічі місцевих письменників, яку організував гурток книголюбів при 47-му Відділі Союзу Українок Америки 28 вересня 1969 pоку в залі Товариства „Самопоміч“.
Помер о. Х. Довгалюк на 90-му році життя 26 листопада 2006 року у Рочестері. Похоронні відправи відбулися 30 листопада в церкві Пресвятої Покрови в Рочестері, а відтак і на цвинтарі Ріверсайд. Проводжали його дочка Ольга та її син Олесь Свидинські, син Богдан і його дружина Люба Юрків та внучка Соня.