Чому жителі Криму вважають російську мову рідною? Чому Москва використовує русифікацію як інструмент послаблення України? Який „внесок“ в „отруєння“ України стався за режиму Віктора Януковича? Чому саме місцеві вибори підтвердили розкол українського суспільства? Деякі важливі відповіді наші читачі знайдуть у ниже вміщених міркуваннях політолога і громадського діяча з Житомира В’ячеслава Дехтієвського.
Історія твориться в тому числі й насильством, загарбаннями, руйнацією. І русифікація України, як колонії Росії, здійснювалася примусово, шляхом депортацій і переселень. Це була державна політика Москви‚ але проблема в тому, що трьохсотлітня русифікація дає свої отруйні плоди й сьогодні. Понад 100 нормативних документів Російської імперії та СРСР, що обмежували і забороняли використання української мови, зформували мовну ситуацію, яка загрожує єдності українців та територіяльній цілісності України.
Особливо активізувався процес русифікації в радянський час.
Якщо брати у відсотковому відношенні, то, згідно з даними переписів, у 1897 році 73.1 відс. населення на території України вважали рідною українську мову‚ і лише 10.4 відс. тоді назвали рідною російську мову. Це дані без урахування Галичини, Закарпаття та Буковини.
А ось уже в 1926 році перепис засвідчив, що українську мову в УРСР вважають рідною 71.3 відс., тоді як російську назвали рідною 11.9 відс. населення. І знову ж без урахування Галичини, Закарпаття, Буковини, Волинської та Рівненської областей.
Після Голодомору і війни, 15-мільйонних людських втрат, процес русифікації прискорився, зокрема й за рахунок переселення в Україну мільйонів людей, для яких російська мова була рідною. Перепис 1959 року свідчить, що українську мову вважали рідною 73 відс. населення, а російську – 24.3 відс.
У 1970 році цифри були вже інші, й тоді перепис показав, що 69.4 відс. українців вважали українську мову рідною, тоді як 28.1 відс. населення рідною вважали саме російську мову.
Через дев’ять років, у 1979 році, перепис засвідчів, що лише 66.4 відс. населення вважали рідною українську мову, водночас 31.3 відс. рідною визнали російську мову.
Минуло 10 років, і за, даними перепису 1989 року, відсоток людей, які вважали українську мову рідною, зменшився до 64.7 відс. , а відсоток населення, що вважали рідною російську, зріс до 32.8 відс.
Здобуття Україною незалежности пригальмувало процес русифікації, насамперед завдяки поверненню мільйонів росіян на історичну батьківщину та поверненню частини зрусифікованих українців до мови батьків. Згідно з результатами перепису 2001 року, 67.5 відс. населення вважали свою рідною мовою українську, тоді як 29.6 відс. рідною визнали російську мову.
Але в Криму кількість людей, які назвали рідною російську мову, не зменшилася, а в Донецькій і Луганській областях навіть зросла відповідно на 6.5 відс. та 4.9 відс.
Переважна більшість громадян України, які назвали рідною мовою російську, мешкає в Криму, східніх і південних областях.
Свою порцію отрути в тіло українського народу ввілляла й влада Віктора Януковича в 2012 році зловісним законом Колесніченка-Ківалова, який фактично відкрив шлях подальшій русифікації в уже незалежній Україні. Українські громадяни вийшли на майдани, зокрема з вимогою скасування такого ганебного закону.
Українська влада в особі Верховної Ради та Президента покищо вичікують, не наважуються зробити рішучий крок і скасувати цей закон, побоюючись гнівного окрику з Москви та ґвалту перевертнів, що зрадили мову предків. Москва ж чітко бачить русифікацію інструментом ослаблення та руйнації України, висуваючи вимогу надання російській мові статусу другої державної як найголовнішій пункт у всіх взаєминах з українською владою, включаючи економічний шантаж та збройну аґресію.
Місцеві вибори, що відбулися 25 жовтня 2015 року, підтвердили стан розколу українського суспільства за мовною ознакою. Якщо розглянути результати цих виборів як загальнонаціональні, врахувавши голоси за політичні партії до обласних рад та Київської міської, а в Донецькій і Луганській областях – суму голосів, поданих за районні та міські партійні списки міст обласного значення, де проводилися вибори, за винятком Маріюполя та Красноармійська, то ми побачимо, що проблеми не зникли.
За офіційними даними, 74.9 відс. жителів Донецька вважають рідною саме російську мову. У 2004-му за Януковича голосували 93.5 відс. (!) виборців. У 2006-му проросійські партії підтримали 83.6 відс. населення. Через рік, у 2007-му, за проросійські партії проголосували 81.9 відс. населення. Минає три роки, і у 2010-му за В. Януковича віддають голоси 90.4 відс. населення. Ще через два роки, у 2012-му, проросійські партії отримують від жителів Донецька 83.9 відс. голосів. А от у 2015-му році проросійські партії отримали лише 67.8 відс. голосів виборців.
На Київщині російську мову вважають рідною 7.2 відс. населення.
Що стосується столиці, то тут 25.3 відс. виборців вважають російську мову рідною.
Реґіони України (Крим, Донецька і Луганська області) з найвищим відсотком громадян, які вважають рідною мовою російську, виявилися легкою здобиччю для російської пропаґанди та аґресії і є окупованими Росією. В зоні ризику – Харків і Одеса, де лише надзвичайні зусилля українських патріотів не допустили до захоплення влади сепаратистами.
Після Майдану та перемоги Революції Гідности Партія Реґіонів та Комуністична партія, які фактично відчинили двері перед російською аґресією, участи у виборах не брали. Але виборці, які орієнтувалися на проросійські гасла – другої державної мови, вступу до Митного союзу та братання з Росією, нікуди не поділися. Навіть на територіях, визволених від російської окупації, політичні настрої кардинально не змінилися.
За даними досліджень, вразливими для російської пропаганди є 38 відс. населення, які спілкуються російською мовою, на відміну від 15 відс., які спілкуються українською мовою.
Варто зазначити, що за результатами місцевих виборів 2015 року показник підтримки проросійських партій у Донецькій і Луганській областях є нижчим, ніж відсоток населення, що назвало рідною російську. Це додаткове підтвердження залежности результатів виборів від мови виборців – бо під російською окупацією залишились і не брали участи у виборах виборці міст і районів Донбасу, де найбільший відсоток російськомовних громадян.
25 жовтня проросійські партії отримали більшість у Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській області та районах і містах Донецької і Луганської областей. Там залишається небезпека сепаратистських проросійських дій. Виняток становлять Херсонська та Дніпропетровська області, де вперше виборці віддали перевагу проукраїнським партіям.
Треба розуміти, що мовний ландшафт визначає вподобання виборців та формування влади. Такий мовно-політичний розкол вплинув уже й загрожуватиме в майбутньому територіяльній цілісності нашої держави, не дає можливості зформувати єдину національну ідентичність та здійснити цілісний проєкт економічного й політичного розвитку України, що пов’язано з різними цивілізаційними орієнтирами різних мовно-культурних груп.
Україна має багато проблем, але коріння їх – у незавершеності національно-визвольного процесу та невизначеності цивілізаційної моделі України. Українська влада впродовж усіх років незалежности нехтувала мовним питанням, тобто‚ інакше кажучи‚ нехтувала інтересами національного відродження України. Тим часом це ті інтереси‚ які раніше чи позніше неодмінно виходять на перший плян.
„Газета по-українськи“‚ 24 грудня