6 жовтня, 2016

Ростислав Ратич був патріотом України

Св. п. Ростислав Ратич

23 вересня відійшов від нас вірний друг, ще з гімназійних часів, інж. Ростислав Ратич, благородна людина та щирий український патріот. Він залишив у смутку дружину Галю, дітей Надю, Романа з дружиною Олесею та дітьми Миколою й Анею, Христину та Наталю з чоловіком Ігорем Черником і дітьми Юліянкою, Катериною й Іваном, братаницю Дарію, братанка Ярослава, родину в США, Канаді, Україні, приятелів та „Байройтську братію“.

У славній, патріотичній сім’ї членів Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії народились сини Олег, Володар, Любомир і Ростик, які були виховані в українському патріотичному дусі. Ростик народився 19 січня 1930 року в Рогатині. Продовжував навчання в Бережанах. Перед другим пришестям більшовиків 1944 року, щоб уникнути заслання, родина Ратичів опинилась у Байройті, Німеччина. Старші сини були дивізійники. Володар загинув, Олег повернувся до батьків, Любомир працював, а Ростик вступив до Української таборової гуманітарної гімназії в Байройті, де батько та мама вчителювали. Там ми подружились і стали вірними приятелями в гімназії та Пласті. В таборі на нас завжди чигала репатріяція, але ми не здавались, „без надії таки сподівались“ і вчились, щоб освіченими повернутись в Україну та працювати для неї.

У Пласті замість Карпат ми підкорювали Альпи, відвідували музеї, зоопарки, ботанічні сади, парки, солянки, німецькі підприємства, театри, замки, німецькі „кірхи“‚ плавали по Дунаю та запізнавались з німецькою та европейською культурою. У Байройтському курені ім. Івана Богуна я був гуртковим у гуртку „Чорні коти“, а опісля курінним. Ростик радо принимав всілякі функції і завдання у проводі, виховував молодших пластунів. Він доклав багато праці для приготування байройтських пластунів до змагань на ювілейному Святі Весни, яке відбулося 1947 року біля Мітенвальду в Німеччині.

Після гімназійної матури 19-літній Ростик з родиною еміґрував до США 1949 року, й оселився в Едісоні, Ню-Джерзі. Там він почав студії в Ратґерс Університеті. Під час Корейської війни служив у Корпусі інженерів армії у Франції. З армії не зміг був прибути на похорон свого батька 1953 року. Після військової служби продовжував студії в Юніон-Коледжі, одержав cтупінь бакалавра з електротехніки у Ферлі Дикінсон Університеті (Fairleigh Dickinson University). Працював інженером-електротехніком в Аерокосмічній шатл-програмі для Бендикс-Елайд.

Р. Ратич одружився з Галею Гирою. У молодій сім’ї народилась Надя, Роман, Христина та Наталка. Подружжя виховувало дітей в українському дусі. Вони належали до українських організацій і до Пласту. Син Роман одружився з Олесею і їм народились Микола й Аня. Наталка вийшла за Ігоря Черника та в них прийшли на світ Юліянна, Катерина й Іван.

Р. Ратич організував з’їзди Байройтських гімназистів і таборовиків, які відбувались на „Верховині“ або на Союзівці. Він належав до організаційних і виконавчих комітетів і допомагав приготувати книжку „Байройтські спомини з юних днів, днів весни, 1945-1950“, яку я редаґував.

Коли він захворів, Галя його доглядала, а діти допомагали. Останні два роки вони ще доглядали шваґрову – д-ра Іванку Мірчук-Ратич.

Покійний належав до 1-го Пластового куреня ім. д-ра О. Тисовського, був співосновником пластових станиць в Елизабеті і Ню-Бранзвику, членом Українсько-Американських Ветеранів у Норт-Порті на Фльориді, з родиною належав до Української католицької церкви св. Покрови Пресвятої Богородиці в Ню-Бранзвику, Ню-Джерзі.

Вічная пам’ять!

Вайтсборо, Ню-Йорк

Коментарі закриті.