17 серпня газета Верховної Ради „Голос України“ оприлюднила статтю Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова „Національна безпека України: виклики та пріоритети“. Це чітка й об’єктивна аналіза вкрай неґативних тенденцій у сучасному‚ вже великою мірою ґльобалізованому світі‚ зокрема в системі міжнародної безпеки. Одним з найвпливовіших чинників руйнування геополітичної рівноваги‚ чинників загальносвітового реґресу і деґрадації автор справедливо вважає путінську Росію‚ котра на нинішній день вже небезпечно розхитала внутрішню ситуацію в Европейському Союзі‚ з усіх можливих сил намагається підняти на поверхню в об’єднаній Европі антидемократичні сили‚ прямо фінансуючи тамтешні продажні політичні еліти.
Не помиляється О. Турчинов‚ стверджуючи‚ що „в російській аґресивній стратегії Україна посідає ключове місце… Битва за Україну для путінської Росії‚ як колись і для Росії ленінської, – поворотний момент. Якщо Кремль переможе‚ то система европейської безпеки буде остаточно зруйнована‚ а перед російськими військами відкриється шлях далі на Захід. Якщо Україна вистоїть – розповзання війни буде зупинене“.
Це вперше Секретар РНБО так виразно й однозначно висловлюється про війну Росії з Україною‚ і ця його позиція вирізняється на тлі недостатньої визначености центральної київської влади‚ яка все ще‚ за інерцією‚ теревенить про „антитерористичну операцію“‚ про мертвонароджені Мінські домовленості‚ про неможливу мирну відбудову Донбасу.
І висновок О. Турчинова єдино правильний: Україна повинна вистояти у цьому страшному поєдинку з варваром-завойовником.
Того ж дня‚ 17 серпня‚ повторив цей же висновок генерал Євген Марчук – представник України у робочій підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи у Мінську: „Україна мусить розраховувати на власні сили“. На переконання Є. Марчука‚ перетворення Криму на російську військову базу‚ з ядерною зброєю включно‚ зближення авторитарної Туреччини з авторитарною Росією – це означає‚ що НАТО‚ цей колись надійний евро-атлантичний безпековий альянс‚ практично вратив свій південно-східній фланг“.
Є відомості‚ що Росія останнім часом поповнила свій збройний арсенал 153 ядерними боєголовками‚ а тепер будує гігантичні підземні бункери‚ котрі‚ швидше за все‚ свідчать‚ що Кремль готується до великої ядерної війни.
Водночас‚ при цьому всьому‚ дехто з авторитетних експертів радить не забувати‚ що Москва – це столиця безпросвітної облуди і брехні‚ тому не слід брати за чисту монету те‚ що Володимир Путін навмисне виставляє напоказ. Бо російська економіка перебуває в такій кризі‚ що В. Путін в цій ситуації може робити тільки одне – лякати світ‚ тільки лякати‚ бо зважитися на війну – це означатиме неминучий господарський провал Росії і‚ отже‚ втрату влади. А владу Путін втратити не може‚ оскільки моментально перейде у статус міжнародного злочинця.
У цих міркуваннях є логіка. Можливо‚ певну рацію мають і ті пацифістськи налаштовані київські політологи‚ котрі кажуть‚ що залякування війною потрібне не лише В. Путінові‚ але так само й українській владі – аби перевести зосередження уваги з внутрішніх проблем на зовнішні. А внутрішні проблеми – це вперте імітування реформ і боротьби з корупцією.
Все це так‚ але є реальність‚ котра не підлягає інтерпретації: поки Путін при владі в Кремлі‚ він не відмовиться від наміру завернути Україну з самостійної дороги розвитку. Як не війною‚ то політикою підступів і шантажу.
„Це гра на нервах‚ – пише колишній радник В. Путіна‚ а тепер його політичний опонент Андрій Іларіонов. – Це шантаж високого рівня‚ з використанням‚ звісно‚ представників військової еліти Росії‚ яка буде натякати‚ супроводжуючи ці натяки провокаціями на сході Уктаїни і в Криму‚ щоб налякати українське керівництво‚ що коли вони не піде на потрібний В. Путінові компроміс‚ на здання державницьких українських позицій‚ то тоді Україну чекає військова поразка“.
Отже‚ знову і знову: Україна повинна вистояти! Розуміння є‚ усвідомлення смертельної небезпеки для української свободи і незалежности є. Потрібні відповідні і рішучі дії. Які ж саме?
Послухаймо з цього приводу думку відомого українського жрналіста з „Громадського телебачення“ Романа Срипіна:
„Що має зробити моя з вами держава, аби рухатися вперед, а не тільки долати наслідки російської аґресії? Рецепт простий – максимальне обмеження спілкування з аґресором.
Визнання окупованих територій окупованими;
Припинення режиму АТО, оголошення воєнного стану й визнання на законодавчому рівні війни між Російською Федерацією та Україною;
Звернення до міжнародних організацій;
Розрив дипломатичних взаємин з Росією; повна зупинка руху людей через кордон;
Закриття кордону з Росією, на „лінії розмежування“ й „адміністративного“ – з Кримом;
Запровадження візового режиму з „союзними державами“ Росії, зокрема з Білоруссю та Казахстаном. І рештою, що входять в Евразійський економічний союз;
Побудова української „лінії Манергайма“ по „лінії зіткнення“ на Донбасі, „адміністративному кордоні“ з Кримом, з Придінстров’ям;
Зупинка будь-якої торгівлі з Росією. Газом – в тому числі;
Зупинка будь-яких взаємин і торгівлі з Донецькою і Луганською „народними республіками“;
Зупинка Мінського процесу, переведення його у формат „нормандської четвірки“ або інший, під патронатом наших „ґарантів безпеки“ – в першу чергу США, Німеччини, Британії.
Заборона всіх російських медія (навіть „Дождя“ та „Еха Москви“ – будь-яких) на території України й карна відповідальність за розповсюдження цього змісту в нашій державі.
Заборона передачі російського мас-медійного продукту, включно з музичним і розважальним. Щонайменше для того, щоб не витрачати ресурси на його перевірку й відповідність українському законодавству.
Жорсткий режим на отримання громадянства, запровадження інституту „негромадян“. За надання вибіркового громадянства має відповідати особисто Президент України. Практику роздання громадянства колишнім громадянам Росії треба припинити“.
Ми б ще додали‚ навіть‚ може‚ поставили наперед заклик до української влади відмовитися від огульного кримінального переслідування колишніх бійців добровольчих батальйонів‚ пам’ятаючи‚ що саме їхня жертвність не дозволила Москві загарбати весь схід України.
І це не лише наш сторонній погляд на справу. Відомий в Україні і в світі голова Харківської правзахисної грпи Євген Захаров вважає‚ що переслідування більшости добровольців є упередженим. „Значна кількість кримінальних справ порушена тому, що конфлікт на Донбасі кваліфікується як „антитерористична операція“, хоча насправді слід вести мову про війну. Фактично прокурори застосовують статті Кримінального кодексу, призначені для мирного часу. В Україні не оголошено військового стану, є антитерористична операція. Оскільки немає стану війни, не можна застосовувати статті про військові злочини. Тому прокуратура послуговується статтями про загальні кримінальні злочини. Але це неправильно”, – каже Є. Захаров.
Виявляти упередження щодо добровольців – це те саме‚ що рубати гілку‚ на якій тримується головна надія на перемогу України у її праведній війні з російським аґресором.