6 жовтня, 2016

Розстріляні батальйони

Страти українців проводилися без слідства за рішеннями позасудових органів НКВД.

Коли тепер в Україні згадують події війни 1941 року, то повинні згадати про особливі відділи НКВД, які шаліли у пошуку жертв для прилюдних розстрілів, бо треба було терміново і смертельно залякати мобілізовану масу і перетворити її на „гарматне м’ясо“ для новоспечених після 1937 року генералів. Наведені нижче факти я узяв з архіву КҐБ‚ переданого до фонду Р-5625 Черкаського обласного архіву.

17 липня 1941 року був розстріляний у Кіровограді 33-річний Яків Кипченко з села Нечаєвого Шполянського району, який на призовному пункті, на третій день війни, прощаючись з дружиною Мотрею і дітьми Настею, Оксаною та Федором, підніс чарку і з погрозою сказав до Гітлера: „Ну, здрастуй, Гітлер, ми ще з тобою поздоровкаємось!“.

24 жовтня 1941 року в Луганську був розстріляний за зневагу до колгоспного ладу 36-річний гармаш Федір Сулима з села Павлівщини, який наспівував: „Сидить баба на рядні, заробляє трудодні. Проткала сорок день, заробила трудодень“. А ще він сказав про божевілля Гітлера, що „не Гітлер збожеволів, але про це говорити не можна“. Залишились дружина Марфа, син і дочка.

4 червня 1942 року розстріляли 38-річного Митрофана Медуху з села Лебедина, який підняв з землі німецьку листівку, щоб „піти з нею за потребою“. Залишились вдова Катерина, діти Віра та Олекса.

41-річного Павла Удовиченка з села Великий Хутір біля Золотоноші розстріляли 19 березня 1942 року в Сталінграді за „антирадянський наклеп на колгоспний лад“. 29 жовтня 1941 року він розповів солдатам: „Я до Першої світової війни в німця робив, так він мене так навчив хазяйнувати, що мій батько за увесь свій вік не навчився“. Залишились дружина Пріська і шість дочок – Марія, Галина, Ольга, Олександра, Надія та Люба.

30 січня 1942 року розстріляли 39-річного Гаврила Биченка з села Сердегівки, мобілізованого 2 липня 1941 року. Того літа сапери Ковтун, Бігун, Матюха і Мешко дезертирували, а Биченко з Йосипом Рвачовим та Серафимом Золкиним копав шанець під кулемет і він пожартував, що „втікачі тепер, мабуть, німецьку ковбасу їдять, а ми тут голодні“. У селі залишився син Леонтій.

30-річного слюсаря Іллю Коренькова з села Капустиного, майстра з ремонту зброї, розстріляли 3 грудня 1941 року. В Рубіжному, коли стали на постій у гарної молодиці, він необачно сказав до Миколи Євсеєва з Переяславського району: „З такою я б тут і залишився“. Після страти у кишені знайшли фотокартку вусатого чоловіка і селянки – мабуть, батьків.

Щодня розстрілювали цивільних людей. У селі Леськи 8 липня 1941 року голова колгоспу „Хвиля революції“ Некрасов зібрав людей, щоб перед приходом німців котками витолочити пшеничне поле. Параска Харлан і Олена Гуріненко (37 і 35 років) не погодилися з цим наказом, бо він віщував голодну зиму. Разом з ними розстріляли 62-річного пастора протестантів Петра Нездолю і 71-річну Марію Шраменко, яка нібито пошкодила лінію зв’язку.

У селі Білозір’ї перед знищенням колгоспної худоби 70-річний сторож Онуфрій Діброва намовив відступаючих селом червоноармійців піти до голови колгоспу ім. Молотова Щічка і попросити віддати їм корів на м’ясо. Діда негайно арештували.

Секретар Черкаського районного комітету партії Сергій Пальоха зажадав від НКВД страти Петра Гущенка, який привселюдно обурився, що керівники Сокирної, Лозівка та Єлизаветівки спалили колгоспні документи, забрали мед, борошно і коней та подалися на схід. Овдовіла Євгенія, сиротами стали сини Андрій та Віктор. Особливо обурило С. Пальоху, що П. Гущенко до революції мав землю, корову і клуню.

На станції ім. Тараса Шевченка за доносом Івана Хребтова 30 липня 1941 року засудили до розстрілу старшого кондуктора Семена Фоменка, який вимагав видати йому перепустку, бо „коли йду додому, усяка сволота питає, хто я такий“. І. Хребтов написав у доносі, що С. Фоменко „назива Красну армію сволотой і босяками, в чом і подписуюсь“.

У архівному фонді на кожній течці є печатка: „Заходи до репресування членів сім’ї у відповідності з директивами НКВД СРСР і Прокуратури СРСР вжиті“. Також позначено: „Труп віддано землі з дотриманням санітарних правил“ або „труп закопано на глибину двох з половиною метрів“. Радянська влада стежила за порядком й після насильницької смерти. Тисячі солдат і цивільних були розстріляні у перші місяці війни.

Комісар державної безпеки Соломон Мільштайн доповідав народному комісарові внутрішніх справ Лаврентієві Берії про діяльність Особливих відділів НКВД СРСР за період з початку війни по 10 жовтня 1941 року: „За постановами Особливих відділів і вироками військових трибуналів розстріляно 10,201 особу, з них розстріляно перед строєм — 3‚321 чоловіка“.

Зберігся щоденник начальника Особливого відділу 50-ої Армії Брянського фронту (серпень-жовтень 1941 року) майора НКВД Івана Шабалина, у якому він писав: „В 22:00 я говорив з командуючим армією‚ генерал-майором Петровим. Він запитав мене: „Скільки людей розстріляли Ви за цей час?“.

Історичні матеріяли свідчать, що за три з половиною місяці війни 1941 року органи НКВД розстріляли 10,645 чоловік.

Ніхто не забутий?

Коментарі закриті.