Серед українців та більшости цивілізованих людей та народів, мабуть‚ є мало тих‚ котрі не вважають Володимира Путіна воєнним злочинцем. Своєю поведінкою, зокрема в Україні та Сирії, він це підтвердив. Можна також аналізувати його поведінку у самій Росії, де він влаштовував теракти, щоб дати привід для безжального знищення чеченців у Чечні, війни у Грузії 2008 року.
Таке окреслення В. Путіна, одначе, видалося проблематичним для номінанта на Державного секретаря США, коли на слуханні в Комітеті закордонних справ Сенату США сенатор з Фльориди Марко Рубіо запитав про це Рекса Тилерсона. Сенатор М. Рубіо подав Р. Тилерсонові приклади воєнних злочинів, зокрема з останньої російської аґресії в місті Алеппо‚ у Сирії‚ де вбивали людей москалі і приспішники Президента Башара аль-Асада, але Р. Тилерсон не погодився висловити такого окреслення, очевидно‚ маючи на увазі, що у майбутньому, незважаючи на результати процесу, чи у ролі Державного секретаря чи головного екзекутивного службовця енерґетичної фірми, важко буде йому після такого гострого звинувачення вести переговори з самим В. Путіном у будь-якому відношенні й навіть з його Міністром закордонних справ Сергієм Лавровом.
Беручи під увагу не тільки Алеппо, але й події в Криму та на Донбасі, а тим більше брутальне збиття Маляйзійського літака з цивільними пасажирами‚ звинувачення у воєнних злочинах В. Путіна це справа дуже ясна, хіба є питання щодо числа злочинів. Розглядати злочини Росії, в тому числі і В. Путіна, який несе повну відповідальність за ці злочини, має Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Позовником у цьому суді може бути тільки держава‚ тому немає чого сподіватися, щоби Президент Сирії Б. Асад, якого захищає В. Путін, був позовником. Зрештою‚ сам Б. Асад давно повинен був стояти перед судом за воєнні злочини.
З Україною ця справа трохи менш проблематична. Правда, щоб внести формальний акт звинувачення‚ корисно було б формально оголосити воєнний стан на своїй території. Цього досі Україна не зробила‚ бо таке проголошення припинило б допомогу від Міжнародного Валютного Фонду, яку‚ до речі, використовують і далі олігархи України. Також Україна ніколи не ратифікувала Римського Статуту як договору, що визнало б юрисдикцію суду.
Одначе 14 квітня 2014 року Україна рішенням Верховної Ради України внесла Деклярацію‚ визнаючи юрисдикцію суду над злочинами‚ скоєними на її території режимом Віктора Януковича від 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, а 8 вересня 2015 року Україна подала другу деклярацію‚ визнаючи юрисдикцію над злочинами на її території від 20 лютого 2014 році до невизначеної дати, тобто продовжуючи до сьогоднішнього дня.
14 листопада 2016 року Головний прокуратор суду подав свій звіт, називаючи анексію Криму Росією „продовженням стану окупації“, що підтвердив Комітет людських прав ООН. Щодо злочинів Росії у згаданих конфліктах зачислено переслідування кримських татар (понад 19,000 татар покинули Крим та оселилися на материковій території України), вбивство і викрадання осіб‚ котрі були в опозиції до анексії, негуманне трактування арештованих чи затриманих, арешти та затримання без суду за протиставлення до так званого референдуму з 16 березня 2014 року, включно з насильницьким перевезенням з одної тюрми до другої та навіть на територію Росії, а також впровадження примусової військової служби населенню окупованої території через насильницьке надання російського громадянства, що несе за собою примусову військову службу для Росії.
У східній Україні задокументовано понад 800 випадків, що є злочинами. 9,578 осіб вбито та 22,236 поранено, між ними приблизно 2,000 осіб цивільного населення вбито внаслідку бомбардування цивільних поселень‚ знищення шкіл (у багатьох випадках є докази, що це було зроблено навмисне), затримання і арешти на території Донбасу осіб‚ які виявляли льояльність до України (400 осіб зовсім зникли), а також тортурування арештованих і затриманих, статеві злочини під час жорстокого допитування затриманих, а також проти звичайного населення. До речі‚ бракує обчислення цих злочинів через брак повідомлень і доступу до потерпілих. Звіт закінчено повідомленням, що дослідження злочинів на цих територіях буде продовжене.
16 листопада 2016 року, через кілька днів після звіту Головного прокурора Суду, Президент Росії В. Путін доручив урядові Росії відкликати участь Росії в підписанні Римського Статуту. Росія підписала Римський Статут у 2000 році, але ніколи цього статуту не ратифікувала як договір, тим самим не приймаючи юрисдикцію суду, бо сам В. Путін і Росія знали і знають, хто такий В. Путін і що таке Росія, а погодитися на юрисдикцію у такому випадку дуже небезпечно. Один російський спеціяліст з міжнародних відносин пояснив, що коли у 2000 році Росія підписала Римський статут, вона хотіла бути частиною сучасного світу, а тепер не хоче, бо можуть бути поважні наслідки. На злодієві шапка горить!
Р. Тилерсонові та його зверхникові Президентові Дональдові Трампові‚ мабуть‚ треба ознайомитись з цим звітом‚ перш ніж домовлятися з воєнним злочинцем у ролі союзника. Інакше Д. Трамп і його оточення відповідатимуть за злочини.
Ню-Йорк